* * * * Роки, конi ви вдалiї, Промайнули, як у снi. Конi в яблуках i бiлi, Конi сiрi й воронi. Швiдконогi i гриватi, Дивовижнi скакуни. Не зачинеш коней в хатi, Бо вони степiв сини. I несуться по простору, I веселi i сумнi. Миттю вершника угору То пiдносять, а то й нi. Разом по тернистiм полю В путь далеку вирушають. I пiдкову — знак на долю Конi вершнику вручають. НЕ ПЛАЧТЕ, ОЧI МИЛI Не плачте, очi милi, Що всi надiї вмерли. Терпи, душа, щосили, Зберiгши свої перли. Борись i загартуйся, Спiткайся об камiння, Впади i пiдiймайся I сiй добра насiння. На грунтi зла й негоди Зрости незнаним цвiтом. Бо ждуть тебе нагоди Зустрiтись з новим свiтом. ВЕСНА
Присвячую донечцi Юлiї
Прийшла весна — пора чудова,Вiд сну прокинулась дiброва, Ласкаво сонечку всмiхнулась, Навколо себе озирнулась. Кудись дрiмота зразу дiлась, Бо дуже вражена здивилась. Себе красуню не впiзнала, Подумавши «Ох, довго ж спала». Життя нове панує всюди. Вдихни, дiброво, повнi груди. Вiтай його духмяним цвiтом, Метелекiв легким полiтом. Потоком потiчкiв бурхливим, Казковим спiвом солов'їним. Струнких берiзоньок поклоном I дощових краплинок дзвоном. Мов наречена вся природа, Всiх нас чарує її врода, Нестримний потяг до нового, Нестримний потяг до краси, Що є пробудження весни. НIЧНА РОЗМОВА З небес, спускаючись повiльно, Зiйшла на землю тиха нiч. Все темним покривалом вкрила, Щоб бути з кожним вiч-на-вiч. Чаклунка нiч серця читає, Бажання всiх зна кожну мить. А ось її щось притягає — Душа дiвоча, що не спить. Вона душi лукаво каже: — Всi страдницi ви на землi. А ти тягар свiй дуже важкий Усiм потроху роздiли. — Так, я вiддам, але не морок, А пламенiючу зорю. Тепло сердечне i увагу Я всiм на свiтi роздiлю. Допоможу в лиху годину, I в радощах не вiдвернусь. Бо дуже я люблю людину I скривдити її боюсь. Бiду й печаль собi залишу, Хай сльози створяться в росу! А шляхом, iнодi нестерпним, Я хрест сама свiй понесу. Тут сперечатись нiч не стала, Спокуси думка вже пропала, I задоволена лишилась, Що їй така душа зустрiлась. |