З печальною любов'ю до життя. Свiтлана Гончарова - afield.org.ua 


[Сила слабых] [ФеминоУкраина] [Модный нюанс] [Женская калокагатия] [Коммуникации] [Мир женщины] [Психология для жизни] [Душа Мира] [Библиотечка] [Мир у твоих ног] [...Поверила любви] [В круге света] [Уголок красоты] [Поле ссылок] [О проекте] [Об авторах] [Это Луганск...]
[Поле надежды — на главную] [Наши публикации]
return_links(2); ?>


Свiтлана Гончарова

З ПЕЧАЛЬНОЮ ЛЮБОВ'Ю ДО ЖИТТЯ


* * * *

З печальною любов'ю до життя Роки, конi ви вдалiї,
Промайнули, як у снi.
Конi в яблуках i бiлi,
Конi сiрi й воронi.

Швiдконогi i гриватi,
Дивовижнi скакуни.
Не зачинеш коней в хатi,
Бо вони степiв сини.

I несуться по простору,
I веселi i сумнi.
Миттю вершника угору
То пiдносять, а то й нi.

Разом по тернистiм полю
В путь далеку вирушають.
I пiдкову — знак на долю
Конi вершнику вручають.


НЕ ПЛАЧТЕ, ОЧI МИЛI

Не плачте, очi милi,
Що всi надiї вмерли.
Терпи, душа, щосили,
Зберiгши свої перли.

Борись i загартуйся,
Спiткайся об камiння,
Впади i пiдiймайся
I сiй добра насiння.

На грунтi зла й негоди
Зрости незнаним цвiтом.
Бо ждуть тебе нагоди
Зустрiтись з новим свiтом.


ВЕСНА

Присвячую донечцi Юлiї

З печальною любов'ю до життя Прийшла весна — пора чудова,
Вiд сну прокинулась дiброва,
Ласкаво сонечку всмiхнулась,
Навколо себе озирнулась.

Кудись дрiмота зразу дiлась,
Бо дуже вражена здивилась.
Себе красуню не впiзнала,
Подумавши «Ох, довго ж спала».

Життя нове панує всюди.
Вдихни, дiброво, повнi груди.
Вiтай його духмяним цвiтом,
Метелекiв легким полiтом.

Потоком потiчкiв бурхливим,
Казковим спiвом солов'їним.
Струнких берiзоньок поклоном
I дощових краплинок дзвоном.

Мов наречена вся природа,
Всiх нас чарує її врода,
Нестримний потяг до нового,
Нестримний потяг до краси,
Що є пробудження весни.


НIЧНА РОЗМОВА

З печальною любов'ю до життя З небес, спускаючись повiльно,
Зiйшла на землю тиха нiч.
Все темним покривалом вкрила,
Щоб бути з кожним вiч-на-вiч.

Чаклунка нiч серця читає,
Бажання всiх зна кожну мить.
А ось її щось притягає —
Душа дiвоча, що не спить.

Вона душi лукаво каже:
— Всi страдницi ви на землi.
А ти тягар свiй дуже важкий
Усiм потроху роздiли.

— Так, я вiддам, але не морок,
А пламенiючу зорю.
Тепло сердечне i увагу
Я всiм на свiтi роздiлю.

Допоможу в лиху годину,
I в радощах не вiдвернусь.
Бо дуже я люблю людину
I скривдити її боюсь.

Бiду й печаль собi залишу,
Хай сльози створяться в росу!
А шляхом, iнодi нестерпним,
Я хрест сама свiй понесу.

Тут сперечатись нiч не стала,
Спокуси думка вже пропала,
I задоволена лишилась,
Що їй така душа зустрiлась.


НАСТУПНА СТОРIНКА

Опубликовано на сайте Поле надежды (Afield.org.ua) 16 апреля 2007 г.






[Поле надежды — на главную] [Архив] [Наши публикации]
[Сила слабых] [ФеминоУкраина] [Модный нюанс] [Женская калокагатия] [Коммуникации] [Мир женщины] [Психология для жизни] [Душа Мира] [Библиотечка] [Мир у твоих ног] [...Поверила любви] [В круге света] [Уголок красоты] [Поле ссылок] [О проекте] [Об авторах] [Это Луганск...]


return_links(); ?>



return_links(); ?>