Якби я пташкою була,
Щоб облетiти всi невидимi краї,
Щоб бачити з висот усю красу,
Тi всi неосяжнi творiння твої.
Якби я зiркою була,
Щоб в синьому небi свiтить нескiнченно
I всi свої мрiї творить нездiйсненнi.
Якби я могла стати морем широким
Щоб дихати вiльно пiд небом високим.
Якби стать змогла я ранньою росою,
Була б я завжди, мiй свiтанок, з тобою.
Якби я росла берiзкою в гаю —
Любила б я простiр i гай свiй, я знаю.
Якби я калиною в лузi росла,
Тодi б я любимою завжди була.
Якби при дворi я трояндою стала,
Колючки тернистi пiд сонцем ховала.
Я болю нiкому б не завдавала,
Красою в саду я б завжди процвiтала.
Якби ж усi люди стали б людьми,
I була у людей душа лебедина,
Тодi не було би нi зрад, нi журби,
А була б в них довiра i вiрнiсть єдина.
Гiрка калина
Розквiтала при долинi червона калина,
Милувалась бiлим свiтом, мов мала дитина.
Яка ж я красива, собою пишалась,
Яка ж я щаслива, радiла й всмiхалась.
Вдень жаркий у затишку ягоди ховала,
А ввечерi закоханим щедро дарувала.
Край берега над водою калина схилилась,
Мов дiвчина одинока вона зажурилась.
Ой, рiченьку, голубонько, скажи синьоока,
Чому я без пари, чому одинока?
Може, хвилi твої змили солодкiї чари,
Залишили плоди гiркi, тепер я без пари.
За що менi доля гiрка, за що душу вбили,
Нащо взяли при долинi одну посадили.
Ой, рiченьку моя мила, ти дружиш з весною,
Розкажи менi єдина, що було зi мною.
Ми з весною тебе нiжно вдвох оберiгали,
Щоб нiколи злiї люди тебе не зламали.
Скажи менi люба,
Чому в жарку спеку
Над тобою птиця б'ється,
Чому б'ється, пити хоче,
Але не нап'ється?
Ой, калино моя мила, то не вода.
Гiркi сльози ти в мене пролила.
Стоїть калина над водою,
Та стогне сумно й гiрко.
Вона розлучена з судьбою,
Немов у нiчному небi одинока зiрка.
КОЛИСКОВА
За вiкном сiрiє,
Нiчка в гостi йде до нас.
Високо у небi зiрка яскравiє,
Пiсню колискову вже спiвати час.
Бiленьку постельку мама постелила,
I свою дитинку спатки положила.
Сiла бiля неї, нiжно заспiвала —
Спи, моє рiдненьке, та й заколихала.
Оченятка соннi вiями закритi,
Губки розовенькi смiються у вiснi,
Щiчки нiжно-бiлi ромашкою вмитi.
Хай сни тобi сняться казковi й яснi.
Спи моя дитинко, карi оченятка.
Ти— моє єдине, ти— моє курчатко.
Буду я спiвати тобi колисанку,
Спи, моє рiдненьке, спи аж до свiтанку.
Тiнь
За вiкном моїм сумно, тiльки сови кричать.
В моїм серцi тривога, не можу я спать.
Нiч нiма мене томить i груди пече.
Тiльки тiнь твоя ляже менi на плече.
Пiдiйду до вiдкритого знов я вiкна,
Ти мене не зупиниш, я в кiмнатi одна.
Задивлюсь в сад чарiвний i згадаю тебе.
Твоя тiнь мене знов в час любовi веде.
Нiчний аромат свiжих квiтiв п'янить,
Полинула в думи яснi я в ту мить.
I в сад той нiчний мене спогад веде.
В ту нiч, в тiм саду я кохала тебе.
Босонiж iшла по росi я в саду,
Я впевнена в тiм, що тебе там знайду.
Та тiнь твоя знов мене в далеч вела,
Я повiрила в тiнь i за нею пiшла.
Зустрiлись ми там, де верба одинока.
Твоя тiнь була свiтла, ясна й синьоока.
I мiсяць стежки нам в саду освiщав,
При зорях нiчних ти мене цiлував.
Я єдиний твiй гiсть, ти менi шепотiв,
Благословляю весь свiт, що тебе я зустрiв.
Я твiй, i блаженство принiс я тобi,
Ти — моя королева, ти не будеш в журбi.
Вiн мiцно з любов'ю мене обнiмав
Своїми нiжними i теплими руками.
Так палко вiн щоки мої цiлував
I шукав моїх вуст вiн своїми вустами.
В обiймах його обезсилила я,
Шепотiв вiн менi — ти моя, ти моя!
Нiжний промiнь сяйнув i вiдкрила я очi.
Що ж зi мною було серед ночi?
Якщо не хочеш, не читай!
Душа поета невмируща, глибокi думи в нiй живуть.
Єдина в свiтi правда суща висловлює болючу суть.
Папiр - єдиний вiрний друг, який нiколи не осудить,
А пiдлий смiх дзвенить навкруг,
Його спотворюють злi люди.
Вони смiються, з нас смiються.
Не бачать, як самi потворнi.
В гнилiй безоднi зостаються - в них душi чорнi!
А я пишу, i нескiнченно писати буду кожну мить.
Я чую зони патогеннi, тому й душа моя болить.
Їх вiджену в молитвах ночi,
Вiддам у пекло, до чортiв.
Нехай iзийдуть злiї очi, хай забере їх Цар вогнiв!
А я пишу i днi, i ночi - це не для слави, не за грошi.
Ти не читай, якщо не хочеш!
Це - бiль моя, це бiль душi.
Душа поета чиста й свiтла, як джерело гiрських потiк,
Як та божественна молитва, яку повторюєм весь вiк.
Пишу, вiдтворюю рядки, вони для мене як розмова,
Я не легкi пройшла стежки i не боюсь я свого слова.
Природа - дихання поета, любов до неї не помре,
Як недописана сонета в менi щодень, щочас живе.
Пишу, а ти мене не чуєш, навiть не хочеш зрозумiть,
Моєї болi не вiдчуєш, тому й душа моя болить.
Душа поета невмируща i бiль для неї - то пусте,
Мої слова - це правда суща, в рядках вона щодень росте.
Якщо не хочеш, не читай, поета слово не суди,
Воно зростатиме, мов гай, i зеленiтиме завжди!
Душа моя стомилася
Холодний вiтер свище в полi,
ламає складенi снопи.
Iду за вiтром мимоволi,
щоб вiдшукать твої слiди.
А навкруги нема нi люду,
нiде не чути спiв птахiв,
Холодна тiнь повзе повсюди
вiд зламаних сухих снопiв.
Iду за поле, за лiси,
Iду крiзь вiтри i тумани;
Крiзь сон холодної роси
I крiзь сумний осiннiй ранок.
Проснувся лiс вiд злого вiтру
I стогне, й просить — зупинись!
Зламаєш молоденьку гiлку,
вона в сльозах вся, обернись.
Який холодний ти i злий,
Не помiчаєш ти нiчого.
Буди мене, я вже старий
Та не ламай корiння мого.
I вiтер стих, вiн не зламав
Нi гiлки, нi корiння.
Слова природи поважав,
Таке воно — земне творiння...
А я iду. Холодний вiтер,
Осiннiй пада лист до нiг,
Знов дощ полощiть мої плечi
I перетворюється в снiг.
Яка моя жагуча пристрасть,
Як обездолена душа
п'янкого зiлля напилася.
Не роману, не спориша —
Це ти дав зiлля чарiвного
I наказав сюди прийти,
Щоб не забуть кохання твого
I попри все тебе знайти.
Морознi ночi, холоднi днi
А я iду, не зупиняюсь;
Думки навiянi сумнi,
Вiд них я навiть задихаюсь.
Де ти, коли тебе знайду,
Може любов спiзнилася?
Як довго я до тебе йду —
Душа моя стомилася...
Тiльки тобою
присвячую донечцi
Тiльки ти — моя рiдна, єдина,
Тiльки ти — моя вiра й любов.
Лиш з тобою в думки я порину,
I люблю тебе знову i знов.
I любов всю, i нiжнiсть, i ласку
Лиш тобi вiддаю я однiй.
Щоб життя було схоже на казку,
Не суди i мене зрозумiй.
Коли ти смiєшся, то зiроньки сяють.
Найкраще на свiтi для мене — твiй смiх.
I всi мої бiди, всi болi минають,
I свiжiсть в душi моїй чиста, як снiг.
Тiльки тобою живу я на свiтi,
Тiльки тебе бачу в квiтах з росою,
Тiльки тебе бачу в жаркому лiтi —
Як я радiю, дитинко, тобою!
Ти для мене — ростинка єдина,
Ти — дихання моє, ти — роса.
Ти — найкраща у свiтi дитина,
Ти — кровинка моя, ти — сльоза.
Тiльки з тобою в життя я пiду,
Тiльки тобою всмiхаюсь, радiю,
Тiльки з тобою я щастя знайду
Ти не спали в моїм серцi надiю.
Лиш тобою живу
Присвята матерi до дитини.
Коли я з тобою — то я проживаю,
Коли я без тебе — то я помираю,
Коли я з тобою — то дихаю вiльно,
Коли я без тебе — втрачаю надiю.
Втрачаю я силу, втрачаю себе —
Коли я без тебе, не бачу тебе.
Не бачу, не чую, не можу знайти,
Не хочу з твоєї дороги зiйти.
Коли я з тобою — то сонечко свiтить,
Коли я без тебе — дощ очi заслiпить.
Не дощ це, а сльози рiкою з очей,
Я плачу, не бачу нi днiв, нi ночей.
Коли я з тобою — я бачу весь свiт,
Коли я без тебе — то темрява ночi
Закрила твiй слiд менi синiї очi...
Твої роки - мої роки...
присвячую чоловiковi
Твоїх, мiй любий, сорок лiт,
Душа твоя не вiдчуває.
Думки, як птах, летять у свiт,
Сумних надiй для них немає.
Тобi вiдкритi всi шляхи
У цьому свiтi чарiвному,
Мої думки, мої рядки,
Моя любов — тобi одному!
Люблю я ласку рук твоїх,
Люблю твої чарiвнi очi.
Таємний присмак губ п'янких
Цiлую я при зорях ночi.
Сiчнева нiч сорок пробила,
Твоїх, мiй любий, сорок лiт.
Господь дарує тобi крила,
Щоб не скiнчився твiй полiт.
Дивлюсь в твої ласкавi очi,
Веселi й порою сумнi.
Служби нелегкi днi i ночi
Бувають хмарнi,
Не тiльки яснi.
Та в цi хвилини я з тобою,
З тобою, рiдний, кожну мить!
Сльозу з щоки зiтру рукою,
Коли душа моя болить.
Тобi пишу я цi рядки,
Вони вiдкритi i глибокi,
Як подих чистої роси —
З тобою прожитi цi роки.
Радiй, живи, всмiхайся долi,
Здiйсни полiт, ти ж бо на волi!
Нехай ще безлiч сорок лiт
Тобi дарує твiй полiт.
А я з тобою, я в дорозi.
Душа моя завжди в тривозi.
Твої я крила бережу, якщо стомились — пiдв'яжу.
I дам тобi свої я крила,
Щоб понесли тебе вiтрила
В царство бажань, твоїх надiй.
Це — все для тебе, зрозумiй!
Мiй любий, я тебе вiтаю,
Тобi — дарую я весь свiт.
Роки iдуть, як снiги тануть.
Тобi — завжди лиш двадцять лiт!
Jan 20 2006 Имя: oksana
Город, страна: Canada.Richmond Отзыв: Просто супер.Я жыву уже 6 месяцев в Канаде.Очень понравились стихи.Спасибо!!! May 08 2007 Имя: Зоряна
Город, страна: Львів Отзыв: Я приємно вражена вашими віршами.Вони такі щирі і глибокі.Дякую,за вашу творчість.Я теж пишу вірші.Думаю вони б вам сподобались.Тільки я зовсім не знаю,як себе реалізувати,як знайти спосіб донести їх до людей.Допоможіть мені в цьому будь-ласка.Наперед дякую.
Якби я пташкою була,
Розквiтала при долинi червона калина,
За вiкном сiрiє,
За вiкном моїм сумно, тiльки сови кричать.
В моїм серцi тривога, не можу я спать.
Душа поета невмируща, глибокi думи в нiй живуть.
Холодний вiтер свище в полi,
Тiльки ти — моя рiдна, єдина,
Коли я з тобою — то я проживаю,
Твоїх, мiй любий, сорок лiт,