[Сила слабых] [ФеминоУкраина] [Модный нюанс] [Женская калокагатия] [Коммуникации] [Мир женщины] [Психология для жизни] [Душа Мира] [Библиотечка] [Мир у твоих ног] [...Поверила любви] [В круге света] [Уголок красоты] [Поле ссылок] [О проекте] [Об авторах] [Это Луганск...]
[Поле надежды — на главную] [Архив] [Наши публикации]

Альона Гриценко

Лист, який можна не зрозумiти, але треба вiдчути
Лист Тобi (К.В.М.)

04.12.05
     Торкаюся пальцями нiжних пелюсток. Як промiнчик сонця, я боюся їх обпекти. Вони надто духмянi, надто крихкi для мене. Боюся ворушити крилами, щоб не струсити з них рожеву iдилiю. Торкаюсь кiнчиками пальцiв краєчкiв пелюсток в уявi, як по твоїй шкiрi. Вiдчуваю нiжнiсть. Боюся перечепитися, впасти i не пiдвестися. Боюся помилки, боюся попекти своїми променистими вiдбитками квiткову нiжнiсть. Та не можу не торкатися. Очi зупиняються на пустцi, менi стає моторошно вiд холоду, що звiдти визирає прямо до мене. Забуваю про крила i вiддаюся страху.
Альона Гриценко Лист      Пелюстки тремтять. Повертаюся до вiдносностi обличчям i розумiю, що тут немає чого розумiти. Є страх i є iлюзiя. Квiтка випадає з рук i летить у пустку. Вiдноснiсть обiймає мене за плечi i я роблю крок у невiдомiсть. Бо впустила мрiю, обпечену страхом, i тепер менi немає причини боятися ворушити крилами.
     Я забуваю про тебе. На мить, поки лечу у прiрву невiдомостi та вiдчуваю в собi пульс твоїх рук. Закриваю очi, i моє серце спиняється в полонi адреналiну та страху. Страху розплющити очi та не побачити тебе поруч. Твiй пульс у моїх судинах пiдвищується. Менi страшно. Я втратила крила.
     ....
     Торкаюся пальцями нiжних пелюсток. Як промiнчик сонця, я боюся їх обпекти. Тепер вони надто близькi для мене. Боюся дихати на них, але рожевої iдилiї немає. Як нема крил. Як нема страху перечепитися та впасти. А знаєш, чому? Тому що я вже падала. I пiдводилася. Я втратила крила, та знайшла силу. Твiй пульс у моїх судинах падає, спокiй повертається до змученого серця. Я мушу пiдвестися.

05.12.05
     Сьогоднi снiжить за вiкном. I за оболонкою моєї душi. Хочеться тепла, та ти далеко, я не можу тебе досягти, не можу вiдчути. А, може, ти просто не хочеш?
Альона Гриценко Лист      Я зупиняюся знаком запитання посеред неба. Хмари не пускають мене до сонця. Випадаю зi снiгом на змучену землю, припадаю до серця планети... i знову менi холодно. Я тиняюся свiтом у пошуках тепла. У пошуках твого тепла у моїй душi. Та ти закрив дверi до серця, i я не можу вiдчути його стуку долонями. Менi зимно. Ловлю снiжинки та грiюся їхнiм таненням (бо ж страшно сказати — грiюся їхньою смертю...) Мiй подих замерзає, перетворюючись у бiль та насолоду. Мазохiстичнi настрої не дають менi змоги зiгнутися вiд болю.
     Душа завмерла десь глибоко. Бо твоєї нема поряд. Менi байдуже, чи це кохання, чи це просто потреба тебе, тому що менi нiчого з цим робити, я просто шукаю тебе. Яка рiзниця, як це назвати? Риторичнi запитання заповнюють повiтря навколо мене. Менi знову нема що робити... я загубилася.
     Сьогоднi снiжить за вiкном. Дивлюся на пухнасте небо та лапате повiтря. Менi тебе бракує. Та не знаю, чи треба тобi це знати. Я вже не знак запитання посеред неба, я просто стомлена людина, розчинена в атмосферi людського буття. Я набiр молекул та клiтин. Чи можу я кохати?..

10.12.05
     Трилогiя для тебе повинна була писатися щодня, та саме сьогоднi я вирiшила її закiнчити. Саме сьогоднi я з острахом вiдчула... чи то менi здалося?.. що кохання судинами пускає в менi коренi, обплiтає моє тiло та серце мiцними обiймами, без яких я задихнуся, вiд яких нiколи не втечу.
     Вiдчула себе затиснутою у нескiнченностi малих ниток, якi постачають менi життєву силу. Вiдчула кожну судину. Вiдчула тебе.
Альона Гриценко Лист      Менi страшно почувати себе... в тобi... i тебе в менi...
     Але життєвi шляхи мого тiла непомiтнi, а тому я крокую туманним мiстом i розчиняюся у краплинах води, що зависли у повiтрi. Хочу побачити сонце, заховане хмарами, та марно, сьогоднi я не здатна медитувати. Тому дивлюся у калюжi пiд ногами, дзеркальна поверхня яких викривлює дiйснiсть. Сьогоднi менi хочеться все сприймати так, як є, а не так, як я можу.
     Менi бракує тебе. Мiй погляд занурюються поглядом у багнюку пiд ногами. Нiчого нового. Як завжди. Лише вiдбитки слiдiв, залишених напризволяще поспiшними хазяями.
     Отак. Тепер я зависла у просторi та часi. Судини пульсують тобою, i менi страшно вiдчувати цей пульс та розумiти, що тепер ти надто близько до мене. Ти не обмежив мою свободу, будучи поряд. Цiкаво... i хмари навiть вiдчули мiй стан, на хвильку розступилися i... визирнуло сонце.



Feb 28 2006
Имя: Дмитрий   Город, страна: Украина
Отзыв:
...Лист, який можна не зрозумiти, але треба вiдчути
Лист Тобi (К.В.М.)

О, Боже, какая у тебя тонкая организация души!
Мне даже не верится, что так может писать человек из плоти и крови.

Напишiть свiй вiдгук

Все статьи и рассказы Алёны Гриценко:



[Поле надежды — на главную] [Архив] [Наши публикации]
[Сила слабых] [ФеминоУкраина] [Модный нюанс] [Женская калокагатия] [Коммуникации] [Мир женщины] [Психология для жизни] [Душа Мира] [Библиотечка] [Мир у твоих ног] [...Поверила любви] [В круге света] [Уголок красоты] [Поле ссылок] [О проекте] [Об авторах] [Это Луганск...]