На сценi рояль, на роялi скрипка. Пiанiст.
Справа фреска Леонарда да Вiнчi «Таємна вечеря».
Звучить Бетховен (лейтмотивом)
Дитинство
Соломiя: Ми часто гуляли разом. Вiн був досить талановитою людиною, але його доля мала скiнчитися на досягненнi священницького сану. Та моє дитинство пройшло пiд знаком любовi до нього. А одного разу... одного разу ми з батьком почули, що на площi хтось грає на фортепiано. На той час я вже грала, але щоб так досконало...
З'являється батько.
Батько: Музика — дарунок Богiв, але Бог вмiє дуже неласкаво розпоряджатися своїми дарами — одному все, а iншим нiчого. Соломiя: Навiщо той пан возить фортепiано на возi? Батько: Хоче грати для людей. Соломiя: Але ж iнструмент псується?!! Батько: Це байдуже... Музика возвеличує людськi душi. Вона зароджує в них прагнення: От що ти вiдчуваєш, як тобi добре грається? Соломiя: Я?.. Часом я чую нiби пошум пшенiчного лану i пташку: А часом, особливо коли граю Моцарта, то так нiби живе срiбло розливається...
Пiанiст виходить.
Соломiя грає Моцарта.
Крушельницький залюблено дивиться на неї.
Соломiя: А фортепiану на возi, певне, незручно? Батько: А це байдуже. Людина має талант i хоче його вiддати людям. Соломiя: Чи то так необхiдно?
Чом ти не музикант? Батько: Я хотiв утiшати людей. Соломiя: Чи вони потребують утiхи? Батько: Нi, але я того не знав...
Бере скрипку, грає.
Соломiя: А одного разу, коли надворi зранку йшов дощ, я стояла бiля вiкна i дивилася, як кругло скочувались дощинки з наче налакованого вишневого листя. У звуках дощу, легенького вiтерця раптом вiдчула мелодiю i ритм. Менi захотiлося проспiвати почуте.
Починає тихо, потiм голоснiше. Батько перестає грати.
Батько: Солошко, чи тебе румунка вчила тому спiвовi? Соломiя: Нi... Батько: Але хто? Соломiя: Дощ, татунцю, дощ!
Сiдає до фортепiано, грає та спiває: «В гаю зеленiм враз зi мною» або «Чотири воли пасла я».
Соломiя виходить (переодягається).
Батько грає Глiнку, Шопена.
Консерваторiя
Соломiя: Театр! Ось де все буває так, як людинi хочеться... Там, тiлькi там є все, чого потребує душа, — гра i казка...
Фрагмент «Фаворитки».
Окуневський: Панно Соломiє, менi розповiли сьогоднi, що на останньому концертi, де ви спiвали з Мишугою, був небивалий успiх? Соломiя: (всмiхається) Добрий день, пане Теофiле! Хiба ви не були на тому концертi? Ви ж... Окуневський: Ах: пробачте, будь ласка, це той концерт, на якому диригент Федак так заслухался вашого спiву, що забув хоровi дать знак для вступу?..
Панно Соломiє, чи то правда, що вас цiлий рiк вчать дихати? А як дiзнатися, що дихаєте ви правильно? Соломiя: Щоб перевiрити, чи правильно учень дихає, професор Висоцький запалює свiчку i пiдносить до рота спiвака...
Окуневський не може зрозумiти, кепкують над ним чи то все правда.
Окуневський: Панно Соломiє (благально), подаруйте менi сьогоднiшнiй вечiр! Соломiя: Менi прикро, пане Теофiле, але я маю iншi плани. Окуневський: Соломiє, ви дуже молода, аби бути в чомусь упевненою далi завтрашнього дня, повiрте менi, я старший за вас... ви ще не знаєте свiту... ви недосвiдчена... Соломiя: Можливо. Мої плани взагалi не пов'язани з замiжжям... Окуневський: Залишимо це на iнший час, не вiдмовляйте. Дозвольте менi кохати вас...
Соломiя виходить (переодягається).
Я добре розумiю, який шлях обрала молода артистка. Її життя злилося з прагненням, а прагнення визначило життя. Її вiра у своє покликання, свої спроможностi завжди завжди лишитися непохитною. Її не зломить жодна втрата в життi, бо те, що називають втратою, для неї могло значити тiльки одне: пропав голос.
Виходить.
Iталiя
Виходить пiанiст i Джемма. Джемма спiває iталiйською.
Потiм звучить увертюра до вагнерiвського «Тангейзера» лейтмотивом.
Виходить Соломiя.
Джемма: Життя спiвачки, люба Меа, дуже коротке, а якщо врахувати, що майже половина його йде на науку i на ствердження як артистки, то залишається рокiв десять свiтлої зрiлої працi... Соломiя: Джеммо (дивиться на фреску), а якби Iуда не продав свого вчителя, а просто вiдмовився вiд його вчення, — чи то так само було б зрадою? Джемма: Не розумiю! (здивовано). Як ти сказала? Соломiя: Вибач, то дурниця. Джемма: Оперний спiвак — це вiчний каторжник: Жорстока дисциплина, самообмеження, напруженi заняття. А потiм? Потiм постiйнi хвилювання i страх перед виставами, який врештi-решт пiдточить твої сили... А чого вартi постiйни гастролi за кордоном? До того ж нiяких сiмейних радощiв... Менi пощастило, я вчилася в Елеонори Дузе! Якщо вона зараз у Мiланi, я пораджуся з нею про вчителя для вас.
Джемма виходить.
Соломiя спiває.
Виходить Фауста Креспi.
Фауста: Ви гадаєте, у вас меццо-сопрано? Соломiя: Так. Фауста: Люба Меа, ви маєте лiрико-драматичне сопрано, а не меццо-сопрано. Ви розумiєте, що це значить?
Соломiя добре розумiла, що то значить. Це була катастрофа. Треба було починати все спочатку...
Фауста: Ви повиннi забути все, чому вас навчили iншi вчiтелi, i довiритися менi. Спочатку ми навчимося дихати. Щоб дихання вiдчувати як опору голосу, бо тiлькi воно надає голосовi притаманний йому тембр, полiтнiсть, а головне, невтомнiсть.
Прошу запам'ятати, найважливiше у процесi роботи над голосом — це вiдчувати роботу голосниць пiд час звуку. Ви почнете з вокалiзiв, спочатку простих, а потiм хроматичних. Спочатку в одну, а потiм у двi октави, серпеджiо в стилi легато i стакато, трiолi i нарештi особливi каденцiї для змiцнення дихання. I тiльки пiсля того, як ви оволодiєте треллю i пассажами, ми перейдемо до навчання вимови слiв.
Повторюю, це буде не ранiше, нiж через пiвроку! Прошу запам'ятати, ви повинни дуже добре i калорiйно їсти! Ви граєте на фортепiано? Соломiя: Я маю освiту пiанiстки. Фауста: Я забороняю вам грати...
Альбина Перепечаєнко.
(За мотивами роману-бiографiї Валерiї Врублевської «Соломiя Крушельницька»)
Sep 07 2004 Имя: olena
Город, страна: espana Отзыв: bud laska, daite dotzutati do kintzia... Sep 08 2004 Имя: Светлана
Город, страна: Луганск, Украина Отзыв: А это весь материал... Видимо, такая была задумка автора.
Надо найти книгу Валерии Врублевской. В интернете не нашла, к сожалению (в виде текста). Может, в интернет-магазине где-нибудь есть.
