А. Свечка. Стихи (окончание) - afield.org.ua


[На главную] [Архив] [Наши публикации]


А. Свечка
А. Свечка. Стихи



Перша сторiнка

Я долю вiддаю лиш Долi.
Все одно усе зробить Вона.
Все одно не вистачить солi
Їй на рани. Це знає сама.
Нема сенсу пручатися знов
У її павутиннi очей.
Все одно вже солена вся кров,
I у кожнiй клiтинi пече...

* * * *

Заснути...
      I нiколи не просинатись.
Забути...
      I нiкому не пригадатись.
Завмерти.
      I побачити спокiй у снi.
Заснути.
      I не прокинутись навеснi.

* * * *

Солодко.
Посмiхаюсь сонцю,
Якого ще нема.
Воно в очах живе.
Я з ним. Вже не сама.
Свiтло так...
Перемогла себе.
Нема бруду. Радiсть.
Я бачу свiтло там, де
Був лиш бiль i заздрiсть.
Солодко.

* * * *

Я запалила свiчку у долонях,
В очах стрибало полум'я небес,
Я бачу пустку, повну слiз солоних.
Я бачу все. Це не мiраж — не щез.
I в темрявi, осяянiй цим свiтлом,
Є лиш життя, заповнене пустим.
Та свiчка згасла. Свiтять блиском очi.
I все складне стає вже вмить простим...

* * * *

Я вiдчуваю твiй бiль.
Бачу те, що бачиш ти.
Ти не один. Лиш не смiй...
Не смiй падати. Лети.
Не обпечи крила
На сонцi. Не дивися
На блискавки полiт.
Тiльки не зупинися...
Знизу порепаний лiд.

* * * *

Я — свiчка.
I мене вже запалили.
Я розгорiлась. Я знайшла свiй Шлях.
Нiхто не бачить. Очi затулили.
А я горю. Надiєю у снах.
I вiрю, i кохаю, i благаю...
Благаю прозрiвати i почуть.
Повiрить i вiдчути те, що знаю...
Щоб згаснути спокiйно i заснуть.

* * * *

Вiр.
Очищайся,
Йди.
Зiр
Замало для
Мети.
Вiр.
Бог з тобою.
Йди.

* * * *

Набридло.
Набридло кохати, чекать.
Пiти би...
Травинкою дикою стать.
I бути...
Жити пустою метою.
Не знати.
Iти i бути собою.

* * * *

Я мушу писати. Я мушу.
Iнакше — як цигарка, спопелюсь...
Осиплюсь попелом в долонi
I димом знову в небо повернусь...
Я мушу писати...
Я мушу...
Бо пiдкурили душу вiд думок.
Я тлiю жаром в серединi
I знов кружляю в небi, як димок...

* * * *

Тобi хочеться сказати багато.
Та слiв немає. Висохли в очах.
I серце, схоже, замкнене за грати...
Нiме. I знову зраджене в словах.
Але ж багато хочеться сказати...
Та сльози не пускають звуки в свiт.
I я нiмiю. Замкнена за грати.
А сльози замерзають вже у лiд...

* * * *

Я знов Тебе знайшла.
Хочу показати Шлях до Тебе.
Нiмi. Слiпi. Глухi.
I кажуть, що не треба.
Допоможи менi...
Скажи, що слiд зробити...
Без Тебе — я нiма.
Слiпа. Й не хочу жити.

* * * *

Коли згорає свiтло —
Спопеляється весь свiт.
Як спалахне снiжинка —
Поламається весь лiд.
Як згаснуть трохи очi —
Не стане серцю свiтла.
Коли згорає думка —
З'являється новiтня.

* * * *

Провалитись у пустку
I забути себе.
На волоссi — не хустка,
А промiння криве.
Дуже темно. Не бачу.
Я сама... я у снi.
Лиш собi не пробачу.
I вiддамся веснi.

* * * *

Заримувати думку словом
I одягнуть її в життя....
Вiдправити саму у мову —
Що значить — кинуть в небуття...
Представити на суд самотню,
На суд людський, не Божий суд...
Пiд пострiлiв постати сотнi
Однiй душi серед споруд.

* * * *

Нехай лишаються слова.
Нехай вбивають думку
Своєю педантичнiстю.
Любовi Та я вже не жива.
Нехай вбивають думку
Чужою хаотичнiстю.
Бо то лише чужi слова.
Завжди вбивають душу
Неправдою. Критичнiстю.

* * * *

Я мовчу.
I я хочу замовкнуть назавжди.
Чи є сенс
Говорити глухим слова правди?

* * * *

Я скупалася в озерi ночi.
Закривавила ноги багном.
Затулила туманами очi.
Знепритомнiла пiд батогом.
Нi, не били. I я не пручалась.
Я пiрнула у бiль димом сну.
Задихалась i знов захлиналась.
Ще трохи. Я вже скоро засну.

* * * *

Я чекатиму натхнення
Серед купи запитань,
Серед зневiрянь у силi
Та пустих поневiрянь.
Я чекатиму без мрiї,
Та я житиму. В собi.
I натхнення змочить вiї
Сяйвом, дареним тобi.

* * * *

Без змiн

Спопелитись словами, думками,
I згорiти вогнем протирiч,
Задихнутися знаком питання,
Запливти без повернення в нiч...
I нiколи не бачити свiтла,
Свiтла зору i свiтла прозрiнь.
Пiд завалами вчинкiв i злостi
Страждати впродовж поколiнь.

* * * *

Не треба непотрiбних слiв.
Лишуся пусткою нiмою,
Не повернуся з тих свiтiв,
Де я була поза собою.
Це там, де дух блукає сном,
Не заважають стiни тiла...
Полiт це мiж добром i злом,
Куди любов моя злетiла.

* * * *

Чиста сторiнка. Стерли пам'ять,
Лишивши погляд на життя.
Так пусто жити i вмирати,
Бо все лишилось небуттям.
Життя було використанням,
Ти — рiччю у чужих руках.
Слова лишилися звучанням,
Забувши змiст десь у думках...

* * * *

    Десь дощить за вiкном.
Хочу снiгу.
    За очима сумує сльоза.
    Позiхає у темрявi стиха...
    Менi зимно. А ззовнi — весна.
    Щось дощить за вiкном.
Зовсiм тихо...
    Пустка зради морозить мене.
    Де рiзниця мiж щастям i лихом?
    Щось дощить.
Та все скоро мине.

* * * *

Ти не загубиш, бо не маєш.
Загублять тi, хто мав тебе,
Тому що користь — другорядне,
Слiд зберегти й пiзнать себе.

          Зима, 2003-2004 роки



Зазирнути в себе,
Розчинитись у свiтi.
I побачити те,
Що всерединi квiтiв,
Що у травах, деревах,
I чим дихає вiтер.
Я залишу цей свiт
Неживих темних лiтер.

* * * *

Послiдовнiсть паличок-лiтер,
Тиша, сповнена звукiв нiмих.
I полум'я. Жодного вiтру.
Серед духiв слiпих i глухих...

* * * *

Я не бачу цей свiт,
Бо поринула в сон.
I реальнiсть — це лiд,
Що розтоплено злом,
Що тече по щоцi,
Спопеляючи дух...
Тiльки хрестик в руцi,
Спрага слiз вiд посух.

* * * *

Закривавленим рядном
Згасле сонце прикрили.
Та крiзь дiрочки вином
Всi зорi кров пролили...

* * * *

Вхiд у космос крiзь свiдомiсть.
У себе вхiд — крiзь безлад дум,
Там по кутках забились злiсть,
Туга, любов i дикий сум.
Їх вiднайди, пусти у свiт,
Нехай вiтрець злiтає в сон,
Дощем вiдкриє в тебе вхiд,
Закривши дверi заборон.

* * * *

Нездiйсненного не обiцяй.
У серце закрите не стукай.
I терпiння подерте не край,
Воно вже i так наче мука...

* * * *

Чиєсь серце. Чужий бiль.
Чуже горе. Кров i сiль.
У тобi. У серцi сну.
Я помру. Бо не засну.

* * * *

Я не хочу знати правди
I дивитися на свiт.
Менi складно. Так, як завжди.
Це грiхiв i долi плiд.
Чужий бiль, пуста сторiнка,
Стерте вщент моє життя.
Починається спочатку.
До початку вороття.

* * * *

Нiч дурманить мозок сном,
Затягає в пастку.
Не прикрита вона злом,
Не ховає ласку.
Забиває нiч думки
Зоряними снами.
I показує усе,
Що є в нас й мiж нами.

* * * *

Не дивися у дзеркала,
Не вигадуй далечiнь,
У життi й так правди мало,
Справжньою є тiльки тiнь.
Звикли жити i не бачить,
Забувати те, що є.
Тiнь живе, i це не значить,
Що забуте — не моє.

* * * *

Попсовi слова i думки,
Якi були сказанi в пустку
Для визнання, не вiд душi,
Виплаканi у чужу хустку.
Компостер для мозку, думок,
Чужий патент на мою душу.
Я слiпо вiрила, дурна.
Та свою клятву не порушу.

* * * *

Все набагато глибше.
Життя — не тiльки сон,
Збудована реальнiсть
В iлюзiях з добром.
Та справжнє — за думками,
За мрiями вночi.
Добра там вже немає.
Замовкни. Не кричи.

* * * *

Чорна троянда.
Попiл пелюсток.
I бiлий сон,
Як в урвище мiсток.
Червона нiч
У чорному плащi.
Лиш сизим димом
Йдуть в душi дощi.

          Весна, 2004 рiк



Заметiль. Туман в очах.
Диким вовком виє страх.
Совiсть вiтром ще свистить.
Хоч оглухнути на мить...

* * * *

Сизо. Нiч не спить.
Блукає.
Серед гiр крiзь сльози зiр.
Це безсоння спонукає
Заховатися до нiр,
Щоб знайти бажаний спокiй,
Що загублено у снах,
Програно сльозам у карти
На загублених стежках.
Сизо.
Нiч не спить.
Чекає.
Склянi очi зiр блищать.
Їх iржава кров змиває,
Аби райдугою стать.

* * * *

Не плач. Посмiхнися
Торкнися сонця i дощу.
Не бiйся. I проснися.
Тебе не вiдпущу.

* * * *

Думки застрягли в лiфтi
Мiж звивинами мозку.
Не знають, як звiльнитись —
Думки без грошей й лоску.
Вiдкрити чи забути?
Живими закопати?
Бездумною пожити
Чи бiль свiй розiбрати?..

* * * *

Вдихни небо,
Випий сонце.
У долонях пригрiй зiрку.
Люди у твоєму серцi
Льодом прокололи дiрку.
Помолися крилам в небi,
Там твiй янгол забарився.
Вдихни небо.
Вiр у диво,
Аби в одну мить зцiлився.

* * * *

Правда лиш розрiзала очi,
I я захлинулась сльозами,
Кривавими смужками долi.
Немає зiр посеред ночi,
Немає свiтла помiж нами,
Не має крил вже янгол волi.

* * * *

«Так не буває», — кричить розум.
«Так i є», — знаю я i мовчу.
«Нехай буде на все Твоя воля», —
Я молитвою прошепочу.

* * * *

Стомлена падать,
Ламати крила.
Похнюплений нiс,
Втрачена сила.
Минуле — як сон.
Не був то полiт.
Я стомлена вкрай
На тисячi лiт.

* * * *

Прийми мене, прошу, в лоно своє, Мати.
Прийми мене, Рiчко, i змий всi грiхи.
Не хочу я плавать, не хочу лiтати,
Я хочу заснути... позбутись лихих...






Aug 30 2004
Имя: Alyona   Город, страна: Ukraine
Отзыв:
Всегда очень сложно судить чьи-то творения, да и не нужно, наверно. Есть очень хорошие стихи, есть и не очень, но, по-моему, это так и должно быть.


Oct 20 2005
Имя: Suhrida   Город, страна: Kиев / Украина)
Отзыв:
Мне очень понравились.
Очень. Почти все. Как будто они уже были во мне и вот нашли своё выражение...
Спасибо!


Nov 03 2005
Имя: iryna   Город, страна: madrid
Отзыв:
Dyakuyu. Nadzvychayno spodobalos... Uspijiv vam.