Мне

Душа, не болей!
Не положат в больницу,
Таблетками пичкать не будут, пойми,
Сама в одиночестве будешь лечиться,
Уж лучше скорее свою боль уйми...
Я знаю, разлука — как солью на рану,
Я знаю, что тело свободы лишит...
Но... Пустить не могу. Я с тобою останусь,
Хоть время отчаянно дальше спешит.
Ты дышишь, как в клетке,
Ты бьёшься о рёбра,
И мышцы сковали движенья твои...
Нет вовсе таблетки,
Воды нужны вёдра,
Чтоб боль усмирить. Твои боли — мои.
Душа! Ты — моя; ты, как я, воли хочешь,
Спешишь изменить этих мерзких людей,
Свою боль в крови ты минутно полощешь...
Минутно... В крови моей... Только моей...
Ты тянешь меня на дно боли всё время.
Душа, не болей! Ты мне очень нужна!
Одиночеством дышишь. Оно тоже бремя,
А ты — это я, для меня ты важна.

          24.04.2002



Don't drive me to despair

Что-то в душе заболело...
Сломалось..
Пусто и тихо. Лишь ветер свистит.
Тонкая ветка любви обломалась.
И полетела.
В ничьё.
Пусть летит.
Я не боюсь лишь с собой оставаться.
Поговорить хоть есть с кем.
А то нет.
Хаос вокруг.
Я боюсь расставаться.
С болью.
С собой.
Ведь уже столько лет.

* * * *

Время ползёт
По поверхности жизни.
Руки слюнявит слезами любви.
Нету её.
Упала, сломавшись,
Забрав за собою надежды мои.

          23.05.2002



Лучше

Когда залазят в душу
          в перчатках,
Ты хочешь вырвать.
С корнями.
Всё зло.
Когда сердце рвут из груди
          по кусочкам,
Ты хочешь вырвать.
Уж лучше самой.

          28.05. 2002



Сонечко, не рiж менi очi...
Надто боляче вiдчути сум.
Вiн повернувся нову з ночi,
Посiяв хаос серед дум.
Вiн повернувся, обпiк думи,
Гармонiю вiдчув, зник знов.
Сонечко, пригрiй мої очi,
Бо в мене є Бог i любов.

* * * *

Лиш спокiй подарує щастя,
Бо пристрастi отруять кров...
Нема бажань i нетерпiння,
Лише гармонiя, любов...
Вiдчуй, як свiтло прочищає,
Змиває бруд i всi грiхи.
Дозволь собi, Бог все прощає,
Пройди, осяй свої вiки.

* * * *

Надто одиноко
Пiзнавати душу...
Змахувати сльози
З очей серця мушу.
Надто нас багато,
Коли з серцем поряд
Ще одне заплаче
I розсипле зорi...

* * * *

Alter ego

Знаєш?
Нi, не знаєш...
Чуєш?
Нi, не чуєш.
Просто вiдчуваєш,
Просто так сумуєш.
Бачиш?
Нi, не бачиш...
Знаєш?
Нi, не знаєш...
Пiд замками серце
В темрявi тримаєш.

* * * *

Що таке?

Припотрошило снiгом серце.
Воно заснуло, стихло враз...
Снiжинками спадають сльози,
За ними не встигає час.
Потрiскує морозом пристрасть
I знов згасає, тихо спить...
Душа спокiйним свiтлом сяє
I грiє дивним щастям мить.

* * * *

Я знаю... Нi, я зовсiм нiчого не знаю.
Я слухаю серце; тебе вiдчуваю.
Не вiрю, не хочу... боюсь помилитись.
Я грiшна... я грiшна... потрiбно молитись.
Я чую, я бачу... i слiпну вiд сонця.
Сльозинки здуває мiй вiтер з вiконця.
Вiн знає, вiн знає, що я вiдчуваю...
Та я... помиляюсь... нiчого не знаю.

* * * *

Шлях

Мене колихає
То влiво, то вправо.
Я з вiтром знов граюсь,
Я маю це право.
Мене колихає...
Iду й засинаю.
Боюсь оступитись,
Горю й остигаю...

Хай дощ iде!
Я з ним проллюся,
Наповню грунт
I... посмiхнуся :-)
Тож хай iде,
Хай дико ллється!
Я так люблю,
Як дощ смiється...

Смiються очi
Блиском вiд сонця,
А сонце б'ється
В моє вiконце.
Нам треба дуже
Очами стрiтись...
I розгорiтись...
I спопелитись...

Хлюпоче море...
Море мрiї...
I хвилею несе у вир.
Хлюпоче море...
Миє вiї...
Крiзь мозок стрiлами у тир...
Змиває думку,
Несе зливу...
Не досягаючи життя.
Змиває думку,
Думку сиву...
У глиб душi, у забуття...

* * * *

Свiтлий i теплий комочок
Котиться серцем моїм.
Тихий i нiжний струмочок
Я вже зробила своїм...
Свiтло в глибини сховаю,
Щоб не згасало в очах...
Не покажу, не впiзнаю,
I не вiддам у словах.

* * * *

Ранiше я свiтила.
Тепер лиш вiдбиваю
Усе, що вiдчуваю,
I свiтло, що впiймаю...
Я хочу знов свiтити.
Iскрою подiлись...
Те треба запалити,
Що затушив колись...

* * * *

Навчися жити,
Навчися бути.
Я знаю, складно
Усе забути.
Проблем немає,
Життя — це мрiї,
Це тепле свiтло,
Що грiє вiї.
Навчися жити
I всiх прощати,
I не дозволяй
Свiтлу згасати.

* * * *

Чекаю.
Не стає терпiння:
Тiкає,
Не терпить... i спить.
Чекаю
Твого воскресiння,
Бо серце
Не терпить... болить.
Є свiтло.
Бо сяють ще очi.
Нам стане
На двох ще на нiч.
Є свiтло.
Не днi i не ночi,
Це сон наш,
Це дивная рiч.

* * * *

Позiхни.
Засни.
Втомись.
Вiдключись,
Помри,
Проспись.

* * * *

For Him

Краплi з неба не бувають однi.
Рiзнi ролi, рiзнi хмари — спiльнi днi.
Десь внизу у них є доля злитись знов
У калюжi, на обличчi — у любов...
Проникаючи в глибини надр землi,
Мовчки, поглядом, душею — не однi.
Нашi сльози не сумують за дощем,
Рiзнi ролi — спiльнi душi пiд плащем.

* * * *

Болять очi.
Душi тiсно.
Та вже легше,
Хоч i пiсно.
Та я знаю:
Тимчасово.
Я кохаю,
Боюсь слова.
Промiнь сонця
Знов зламався.
Болять очi.
Дух прорвався.

* * * *

А у мене, здається, щось є.
I у мене нiчого немає...
Тiльки сльози нiмого дощу,
Коли свiтла вже не вистачає.
Змокло невгамовне серце вщент,
I тяжко стає йти менi в життi,
Де «мене» ще зовсiм замало,
А «нас» вже забагато... в забуттi...

* * * *

Sui yuen ba

Кiлька слiв та тисяч сто думок.
Мiсця мало, з очей лiзуть всюди.
Я мовчу. Снiжинка, як листок,
Крутить мозок, розпирає груди.
В очах свiт. Думки, думки, думки...
Шлях i терни. Слiв давно немає.
Сказано все потиском руки,
Бо iнакше сил не вистачає...

* * * *

Слiпий промiнь сонця
Пролiз крiзь вiконце
I пропiк сльозою,
Чужою, нiмою.
Лише згас у зорях,
У тих сльозах моїх,
Шо ще не iснують,
У серцi пульсують...

* * * *

Inspiration

Пульсує свiтло судинами мiста,
Машинами гасає по шляхах,
Воно у небi зорями повисло
I загубилось десь там у думках...
А я його побачила... вiдчула...
Хоч iнколи i я гублюсь у днях.
Пульсує свiтло судинами мiста,
А я його тримаю у руках...

* * * *

Слiпота

Я кохаю павутиння сонця,
Що натягнуте з глибин униз,
Крiзь яке не можемо прорватись
I яке ласкає нас, як бриз...
Вiдчуваєш??? Закрий очi, мозок...
Павутиння є i у тобi.
Просто ти ламаєш, рвеш це свiтло.
Ти — не ти. Дозволь жити собi...

* * * *

Вiтер надто швидко ходить.
Вiн наздоганяє час,
Дику думку в лiсi ловить
I ховається вiд нас.

I... лiтати вiн не вмiє.
Колись крила вже обпiк.
Та не стогне... i не ниє...
Просто вiн замовк навiк.

Полум'ям прокинувся —
Попелом тодi заснеш.
А чи плiдно ти горiв —
Не пiзнаєш.
Бо помреш.

* * * *

Лiхтариком крiзь жовте листя
Прорiзав очi Ти менi.
I я прозрiла. Шаленiла.
Не вiрила тодi Тобi...
Бо забагато було бруду
На тому листi восени.
Ти вдруге тормоснув за плечi...
Я бачу. Дякую. Прости...

* * * *

Condition

У станi мiж сном i земним життям
Немає бажань, нема вiдчуття...
Тiльки бачиш. Не чуєш. Не знаєш.
Тiльки спокiй i мир вiдчуваєш:
Десь зависли мiж зорями в небi,
Мiж реальним i дивним свiтами...
Мiж багном i промiнням вiд сонця...
Мiж людей; без бажань... лиш думками...

          Жовтень, 2003 рiк



Доля

А сонце кохало зорю.
Зоря обожнювала сонце.
Та надто далекi були,
Хоч бились в єдине вiконце.
I бачили тiльки слiди...
У небi вiд посмiшок своїх.
Кохали вони без мети,
Без моїх думок i слiв твоїх...

Мiй вiтер здув мої бажання.
Зiгрiб їх i забрав собi.
Лишив запилене кохання,
Яке усе вiддав тобi.
А я... лишилась без нiчого.
Спокiйна пустка без думок.
Нема нiчого зовсiм свого...
Лиш зорi — слiди часу. Рок.

У душi позамiтали.
Вимили усе ретельно.
Лиш метелики лiтали
I згорали вмить пекельно.
Надто пусто. Надто тихо.
Я думки всi присипила.
Так спокiйно... так байдужо...
Просто хвилювання вбила.

* * * *

Сонечко, дай менi руку.
Хочу подiлитись днем.
Хочу подiлитись свiтлом
До того, як ми всi заснем...

* * * *

Душа випаровувалась у повiтря.
Тiло автоматично йшло, куди треба.
I свiт був знизу. Люди, почуття, слова,
Усе — дрiбниця. А я лечу до неба...

* * * *

Десь тут я.
Десь тут ти.
Без бажань.
Без мети.
Пропусти
Та вiдчуй.
Голос є.
Лиш почуй.

* * * *

Менi так смiшно...
Спостерiгаю.
З'їжджаю з глузду,
Та ще й не знаю.
Не знаю болю,
Тепла не знаю...
З'їжджаю з глузду...
Спостерiгаю...

* * * *

Ти довго збирав молекули свого тiла
В єдине цiле.
Розфасував їх, чепурив їх, вимивав їх,
Та не вцiлiли.
I знов розсипались пiском у морi зливи...
Не для наживи...
Тебе нема. Лиш атоми душi у небi.
Та й тi змарнiли...

* * * *

Тисне.
Не можу звiльнитись.
Тяжко.
Хiба помолитись?
Темно.
Я очi закрила.
Тисне.
I знов кров розлила...

* * * *

Маленький свiт Великої любовi...
Ти так казав. Я вiрила лиш долi.
Та на папiр не стало фарби-кровi...
Лишилося вiддати сили мовi.
Та щось слова застрягли в горлi комом.
Не знаю я, чиїм вже стала клоном.
Мої думки залишилися ломом,
Що вiд душi вiдбились дивним тоном...

* * * *

Пустельно.
Вiтру немає.
Та й сонця
Не вистачає.
Так пусто...
Нi руху, нi сну.
Можливо,
Я смерть принесу.

* * * *

Мене спалили.
Спопелили.
Замкнули в клiтцi iз ребер.
Спустошено.
Дверi забили.
Мiй дух мовчить. Чи вiн помер?
I кров застигла.
Застоялась.
Думки поснули... їх нема.
Мене спалили.
Спопелили.
Я i в суспiльствi... i сама.

* * * *

Життя — мiй сон.
Прокинутись
Не годна я.
Це мiй полон —
Заглибитись...
Моя земля.
Пiдвищив тон.
Зупинитесь.
Це дух життя.
...
Життя — це сон.
Прокинутись
Не дасть буття.

          Листопад 2003



Закiнчення