Камені у сечовому міхурі або у нирках у котів

Сечокам'яна хвороба, яка також відома як нирковокам'яна хвороба або уролітіаз — це патологія видільної системи, спричинена появою у нирках, сечових каналах та міхурі твердих кам'янистих відкладень. Хвороба, яка може проходити непомітно на початкових стадіях, у міру свого розвитку супроводжується появою піску, а згодом каменів у сечі.

Камені у сечовому міхурі становлять суттєву загрозу для життя кота або кішки. Тому що не тільки завдає тваринці дискомфорту та страждань, а й стає причиною порушень у роботі системи виділення, аж до відмови нирок та ушкоджень сечовивідного тракту. Тому для виявлення симптомів хвороби важливо терміново звернутися до кваліфікованого ветеринарного лікаря.

Причини появи та розвитку сечокам'яної хвороби у котів

Причини появи у котів сечокам'яної або нирковокам'яної хвороби можна розділити на дві категорії: внутрішні (ендогенні) та зовнішні (екзогенні). Перші викликані процесами, що протікають усередині організму, другі — дією довкілля.

До ендогенних причин розвитку уролітіазу відносяться:

• генетична схильність — спадкова схильність до утворення ниркового каміння характерна для низки порід котів, таких як перська;
• гормональні збої — при порушенні нормального обміну речовин у організмі метаболічні процеси протікають неправильно, що впливає склад сечі. Також вони призводять до ожиріння та інших факторів, що підвищують ризик розвитку МКЛ;
• інфекційні захворювання — цистит та інші хвороби видільної системи призводять до утворення каменів у нирках;

Екзогенними факторами, що сприяють розвитку МКЛ, є:

• дефіцит води — якщо тварина п'є недостатньо рідини, концентрація відходів життєдіяльності у його сечі підвищується, що підвищує ризик утворення камінців;
• надмірна мінералізація во — якщо рідина містить велику кількість солей, вони виводяться організмом разом із сечею та є «будівельним матеріалом» для уролітів;
• неправильний раціон — надлишок мікро- та макроелементів у їжі, її надмірна солоність, а також просто надто ряснe живлення призводять до того, що зайві для організму мінерали виводяться із сечею і можуть утворювати каміння.

Часто сечокам'яна хвороба виникає та швидко прогресує при поєднанні кількох факторів. Наприклад, якщо кіт дуже вгодований, їсть сухі корми і мало п'є, недуга може стрімко розвиватися.

Група ризику. Які вихованці часто страждають від сечокам'яної хвороби?

Деякі категорії вихованців схильні до розвитку сечокам'яної хвороби більшою мірою, ніж їх родичі. Наприклад, у котів вона зустрічається приблизно в 4-6 разів частіше, ніж у самок. Це викликано особливостями анатомії тварин різної статі. Сечовий тракт у самок втричі ширший і коротший, ніж у самців, що сприяє кращому відтоку виділень. Крім статевих відмінностей, є інші чинники ризику.

Деякі категорії вихованців схильні до розвитку сечокам'яної хвороби більшою мірою, ніж їх родичі. Наприклад, у котів вона зустрічається приблизно в 4-6 разів частіше, ніж у самок. Це викликано особливостями анатомії тварин різної статі. Сечовий тракт у самок втричі ширший і коротший, ніж у самців, що сприяє кращому відтоку виділень. Крім статевих відмінностей, є інші чинники ризику.

У групі найбільш уразливих котів є:

• коти, які проживають у спекотних умовах;
• тварини із зайвою вагою, які страждають від ожиріння та ведуть малоактивне життя;
• представники деяких порід, таких як перська, шотландська висловуха, гімалайська;
• кастровані самці;
• нестерилізовані самки.

Найчастіше захворювання розвивається у молодих котів та осіб середнього віку (від 2 до 6 років). А якщо хворіють старші коти, то патологія у них найчастіше протікає з утворенням оксалатів, ніж струвітів.

Тваринам із групи ризику важливо забезпечити здоровий раціон та створити умови для активного життя. Жваві та грайливі коти, які правильно харчуються, хворіють на уролітіаз значно рідше, ніж ліниві та апатичні, схильні до переїдання.

Симптоми сечокам'яної хвороби

На початкових стадіях сечокам'яна хвороба у котів, як правило, протікає без видимих симптомів. Про її розвиток може свідчити поява піску у виділеннях. Але оскільки власники зазвичай не спостерігають за сечовипусканням вихованця, цей пісок залишається непоміченим. Коли недуга набуває серйозних масштабів, симптоми стають очевидними, оскільки доставляють коту дискомфорт та страждання.

При сечокам'яній хворобі у кішок можливий прояв наступних ознак:

• вихованець частіше випорожнюється, причому робить це не в лоток, а по всьому будинку чи квартирі;
• під час сечовипускання кіт займає напружену позу;
• у процесі випорожнення тварина нявкає від болю;
• після туалету довго вилизує статеві органи;
• у сечі з'являються вкраплення крові, через які вона стає рожевою, а також пісок та камінці;
• запах випорожнень стає більш смердючим;
• температура тіла у гострій фазі сечокам'яної хвороби підвищується до 40 градусів і більше;
• при дотику до живота кіт сердиться, нявкає.

Наявність цих симптомів свідчить про загострення хвороби та вимагає звернення до ветеринарного лікаря. Виявлене на початкових стадіях захворювання можна подолати терапевтичними методами. Набагато гірше, якщо сечокам'яна хвороба прогресує до критичної стадії, оскільки в цьому випадку вона створює велику загрозу життю вихованця.

Симптоматика тяжкої стадії сечокам'яної хвороби може бути наступною:

• сеча інтенсивно забарвлюється в рожевий колір від крові із пошкоджених камінчиками органів;
• при закупорці шляхів кіт зовсім перестає мочитися: намагаючись випорожнитись, він напружується, кричить, але нічого не виходить;
• живіт стає щільним, збільшується у розмірах, а дотик до нього викликає хворобливу реакцію;
• кіт не їсть і не п'є, стає млявим, апатичним, можливе тремтіння;
• у тварини виникає блювота і пінисте слиновиділення;
• температура тіла зростає вище 40 градусів чи падає нижче 37.

Прояв таких симптомів свідчить, що хвороба досягла смертельно небезпечних масштабів. Щоб врятувати кота, потрібно терміново зробити візит до ветеринара! Якщо цього не зробити, тварина загине від наслідків сечокам'яної патології протягом 1-3 днів.

Чим небезпечна сечокам'яна хвороба для кота?

На ранніх стадіях, коли камінчиків у нирках небагато і вони дрібні, сечокам'яна хвороба безпосередньо не загрожує життю кішки, а лише завдає дискомфорту. Але в міру збільшення кількості та розміру відкладень недуга стає небезпечною. Проходячи сечовивідними шляхами, камені дратують їх, викликають затримки в сечовипусканні, тим самим підвищуючи ризик інфікування. Такі симптоми завдають вихованцю страждання через коліки і тривають, поки камінь не пройде через вузький канал.

У запущених випадках, коли відбувається закупорка сечовивідних шляхів, нирки перестають виконувати свою роботу. Сеча не виділяється з організму, тому він піддається інтоксикації. Відходи життєдіяльності, які в нормі виводяться видільною системою, залишаються в тілі та отруюють його. Якщо ж нирки продовжують виробляти сечу і вона надходить до сечового міхура, а закупорка уретри відбулася далі — починається його переповнення з наступним розривом. Як наслідок, тварина вмирає від перитоніту.

Діагностика: методи виявлення сечокам'яної хвороби у котів

При зверненні до клініки з підозрою на сечокам'яну хворобу ветеринарами використовуються різні методи діагностики:

• огляд кішки: пальпація живота з метою оцінки наповненості сечового міхура;
• мікроскопічний аналіз сечі для виявлення в ній кристалічних мінеральних домішок;
• ультразвукове дослідження нирок та інших сечовивідних органів;
• іноді рентгенографія черевної порожнини.

У процесі діагностики важливо відрізнити сечокам'яну хворобу від інших захворювань органів виділення.

Методики лікування сечокам'яної хвороби у котів

Протокол лікування сечокам'яної хвороби у кішок залежить від стадії розвитку, тяжкості перебігу захворювання та типу каменів, що відклалися у нирках або сечовому міхурі вихованця. При своєчасному виявлені боротися з ним можна медикаментозними (терапевтичними) методами, але в деяких випадках врятувати вихованця здатне лише хірургічне втручання.

Терапевтичне лікування є ефективним на початкових стадіях захворювання, коли відкладень мало і вони невеликі. У такому разі допоможе курс сечогінних засобів, що сприяють природному виходу конкрементів, з подальшим переведенням тварини на оздоровчу дієту. Правильне харчування дозволяє не допустити повторного формування відкладень у системі виділення.

Хірургічне лікування сечокам'яної хвороби

Якщо консервативна терапія виявилася неефективною чи хвороба досягла критичної стадії, застосовується оперативне втручання. Найбільш атравматичною процедурою є катетеризація сечових шляхів. Її задача очистити їх від піску та дрібного каміння. Вона проводиться під місцевим чи загальним знеболенням. У ході процедури використовуються спеціальні розчини для промивання сечовивідних шляхів та вимивання з них конкрементів. Так як при даній маніпуляції не проводиться розтин тканин, вона відрізняється малим травматизмом і відносно швидким відновленням.

У тяжких випадках, коли катетеризація неефективна, лікування у кішок проводиться іншими хірургічними методами:

• цистотомія — в ході операції ветеринар розкриває черевну порожнину та сечовий міхур, щоб вручну видалити з нього каміння. Після очищення рани зашиваються, проводиться медикаментозна підтримуюча терапія;
• нефротомія — після розрізу черевної порожнини ветеринар-хірург видаляє каміння, що засіло у нирках.
• нефректомія — хірургічне видалення нирки. Воно виконується у важких випадках, коли орган не справляється зі своєю роботою через каміння і не зможе відновитися. Операція допустима лише в тому випадку, якщо друга нирка здорова;
• уретростомія у котів чи уретропластика — ця операція застосовується у випадках, коли уретра має серйозні дефекти, і нормальне сечовипускання, як і очищення від каміння, неможливе. Зазвичай вона виконується котам-самцям. У ході операції видаляються тонка S-подібна ділянка уретри і зовнішні статеві органи з подальшим формуванням більш широкого сечовивідного отвору.

Профілактика появи та прогресу сечокам'яної хвороби у котів

Якщо ваш котик знаходиться в групі ризику, важливо забезпечити профілактику захворювання, щоб сечокам'яна хвороба не розвинулася або не досягла небезпечної стадії. Для цього необхідно:

• періодично (1-2 рази на рік) обстежитись у ветеринара;
• забезпечити вихованця водою та стежити, щоб він її регулярно пив;
• годувати кота в міру, не допускаючи переїдання;
• забезпечити різноманітність у їжі, не обмежуючись одним видом їжі;
• стимулювати активність, регулярно граючи та гуляючи з кішкою;
• якщо тварина кастрована, підбирати корми з урахуванням цього факту.

Постійне дотримання заходів профілактики дозволяє запобігти розвитку сечокам'яної хвороби, якщо займатися цим із початку після придбання кошеня. Але навіть якщо почати стежити за здоров'ям вихованця вже з дорослого віку, все ще можна уникнути прогресу сечокам'яної хвороби.