Вiд найдавнiших часiв на територiї України, окрiм суто бойової зброї, iснувала зброя почесна, шляхетна, в колi якої були рiзного типу сокири, булави, перначi та чекани.

Андрiй Петрушевич - дослiдник кельто-слов'янських старожитностей Галичини III-II столiть до Христiянської ери, писав у ХIХ столiттi про знайденi тут речi жрецiв: ритуальнi топiрцi - кельти, ритуальнi мечi з двома лезами i чотириграннi топiрцi кельтiв-галатiв.

Двобiчний топiрець - знак Перуна - i досi можна бачити у символiцi традицiйної орнаментики багатьох народiв.

За свiдченням I.Франка, у надприроднi властивостi архаїчних кам'яних молото-сокир, як оберегiв, селяни Прикарпаття вiрили аж до початку ХХ столiття.

Арабський географ i письменник Х столiття Iбн-Даста розповiдає про звичай слов'ян класти перед новонародженим хлопчиком меч, нiби вказуючи, що вiн повинен здобути мечем славу i багатство.

"Руси росту високого i стрункi, як пальма; у кожного топiр, великий нiж i меч; вони нiколи не ходять без зброї...", - писав iнший арабський автор Iбн-Фодлан.

"Лiтопис Руський" доносить до нас велiння короля Данила Галицького закликати сiдельникiв, лучникiв, сагайдачникiв i ковалiв залiза, мiдi та срiбла, якi втiкають вiд татар, для будiвництва нових мiст. Всього лише кiлька рядкiв лiтопису, проте вони достемно висвiтлюють зв'язок Сходу i Заходу давньоруської минувшини...

Збереженi бойовi елементи у пiсенно-танцювальнiй обрядовостi "гопака" та "аркану" закарбували ритуалiзацiю зброї етнiчним населенням України. Доведення первинної функцiї топiрця-бартки до високомистецького твору в синтезi танцювального дiйства перетворили його у твiр-символ як за формою, так i за декоративно-орнаментальною сутнiстю.

Гуманiзм поступово переносить зброю в музей i ставить крапку на використаннi, дбайливому вiдборi та її розвитку як мистецтва. Тож запрошуємо усiх, кому цiкаво познайомитись зi зброєю у Луганський Художнiй музей.

Адреса: вул. Почтова, 3.

Народний майстер зброярської справи з мiста Сєвєродонецька Луганської областi створив дивовижну колекцiю холодної зброї.

Львiвськi майстри з художнього металу вважають, що мистецький рiвень робiт самодiяльного художника є напрочуд високим. Автор, як справжнiй фахiвець, майстерно i фiлiгранно поєднує ковку, карбування, рiзьблення, гравiрування.

Будь-який мiлiцiонер-початкiвець матиме пiдозру, що виставленi зразки - холодна зброя. Але насправдi - це високохудожнi твори мистецтва. i, по-друге, основу цих робiт складає ковка. А такiх майстрiв дуже мало. У Львовi, наприклад, не набереться й десяти. У наш час ця тема в українському мистецтвi майже не представлена. Тому творчiсть Грiгорiя Дмитровича Купченка справдi унiкальна за формою вираження.

У колекцiї Купченка понад п'ятдесят творiв i кожен гiдний окремої розповiдi, однак вони особливо цiннi як цiлiсний ансамбль.

"Свободное творчество - это очень увлекательный процесс, например из нескольких характерных вещей составить художественную композицию, которая будила бы зрителя, наводила бы на размышление. Так у меня появился "Бронзовый", "Медный", "Каменный век".

И вот оказалось, что в каменном веке характерной и почти единственной вещью являлся топор.

Топор - это книга, по которой можно читать историю человечества. Топор увлек меня многообразием форм, стилей, материалов. Не скрою, как-то даже появился инстинкт охотника... за топором.

Так возникла коллекция". (Купченко Г.Д.)

А теперь оставим форму в покое и попытаемся проникнуть в суть. Если "топор - это книга, по которой можно читать историю человечества", как говорит Григорий Купченко, то следовательно он написал для нас историю на топорах. Тем более, что автор ни за что не соглашался продавать ни одной вещи, утверждая, что они особенно ценны, как целостный ансамбль.

(Думаю, историкам есть где размяться).

А сейчас немного мистики... Что интересно, изначально Григория увлекло свободное творчество, но дойдя до каменного века, мы наблюдаем что он сделал какое-то открытие для себя. Топор становится очень значимым в его творчестве. Почему? Может быть он соприкоснулся с тайнами наших предков, которые доступны далеко не каждому. (Його ж батьки з козацького роду, та й археологiчний метал визбирував на могилах славних воїнiв).

Купчинко признается, что готов сделать сто разных топориков, чтобы добиться задуманного эффекта.

"Вiн оволодiв не тiльки ковальською справою, але й ремеслом слюсаря, гравера, карбувальника, рiзьбьяра по дереву". Для такого мастера медь и бронза - пластилин из которого можно лепить. Что же побуждало его делать сто разных топориков? Здесь вспоминается сказка Бажова "Каменный цветок": сколько не старался Данило-мастер, да только после встречи с Хозяйкой Медной горы, смог достигнуть задуманного.

Сказка - ложь, да в ней намек...