ХЛОПЕЦЬ. О! Новенькi! Добрий день! Йдiть до нас, поки волхви не прийшли, ще є час.

ДIВЧИНА. А ми в «голки-нитки» граємо, приєднуйтесь до нас! Бо зараз прийдуть вони — Всезнаючi... I будуть вчити, тодi вже не попустуєш!

За сценарiєм бажано, щоб глядачi прийняли учать у iграх. Аж ось, нарештi, чується шелест дерев, наче шалений вiтерець пролетiв над лiсом... I далекий стогiн, наче з недр землi... Усi, хто грає, одразу спиняються, i, прислухаючись, iдуть на свої мiсця. Коли встановлюється тиша, до залу заходять волхви.

Вони iдуть один за одним, голови їх опущенi на груди, руки ховаються у складах довгих одеж. Потiм вони спиняються i старший робить крок вперед, дивиться суворо на глядачiв i пiсля паузи починає говорити. По ходу його слiв iншi волхви стають до нього спинами. I повертаються на один крок кожного разу, по ходу дiї.

СВIТОВИД. Ставаймо, спина до спини, на чотири сторони Свiту i будемо ректи слов'янам! Будемо чотирма вустами провiщати людям про язицтво — нашу прадавню релiгiю, бо грiх вiдмовлятися вiд вiри предкiв!

Лицем до глядача стає iнший волхв.

МИРОБОГ. Я — Миробог! Головний жрєць, волхв-вiщун! Я приношу жертви богам, я встановлюю час сiвби та збирання врожаю. Я викликаю дощ i спиняю бурю, бо маю надприродну силу. Я — знахар, чаклун i астроном!

АВХ. Я — Авх, помiчник Миробога. Я — хранильник, бо виготовляю талисмани-обереги та магiчни амулети. Я вмiю читати всi символи та знаки...

БОЯН. Я — Боян-кощуник! Я знаю багато пiсень-переказiв та кощунiв-мiфiв, можу спiвати їх на гуслях i сопiлцi, як плач на тризнi i як пiсню на святi...

На середину зали, де iмпровiзоване вогнище, виходить Миробог, стає на колiна, низько кланяється, кладе руки на долiвку, потiм випрямляється, стоячи на колiнах, i здїймає руки вгору, як для молитви.

МИРОБОГ. Свароже! Бог сонцю небесного! Батько Даждьбога великого! Запали вогонь життєдайний, принеси свiтло i радiсть людям!

За сценарiєм, вогнище починае димити (проста хiмична реакцiя).

МИРОБОГ. До Ягни звертаюсь я! До вогню животворного, який у всесвiтi розлитий, у темрявi розбризканий, у твердi захований! До тебе, Ягне-Берегине, вогню животоворного, що ожиляє i будує, зiгрiває i очищає, що умиротворює, змiтає i панує!

Берегине Ягна — Дивна — Жива! Спаси i помилуй мiй народ, порятуй мене вiд зради i Манiї, пошлi в мою душу Мир i Надiю, в тiло наснагу i Силу!

СВIТОВИД. Морано! Ти покровителька волхвiв. Ти знаєш потаємне: долю людей i народiв. Освiти свiтом добра i розуму цих отрокiв. Хай на користь пiде їм вчення... Розум людини безмежний i не знає препон, лише Божi закони iснують для того, щоб людина не втратила совiстi i не стала Нечистою Силою... Бо совiсть рiдна сестра Правди... Голос совiстi — це голос Бога!

БОЯН. ...В книзi Велеса написано: «Тримайтеся, браття нашi, плем'я за плем'я, рiд за рiд. I жийте на землi нашiй, яка належить нам i нiколи iншим! Сежбо ми є — Русичi, славцi богiв наших!»

Тож вославимо їх, i принесемо щедрi дарунки!

Всi волхви беруть дарунки i пiдходять до iдолiв.

АВХ. Мiй снiп — дарунок тобi, Велесе! Покровителю достатку нашого, «скотнiй боже»! Ти охороняєш худобу вiд хвороб i даєш їй здоровий приплiд! Ти — пастуше хмар небесних, якi поять i луг, i степ, i лiс! Ти — охоронцю купцiв i мандрiвникiв! Торгiвля — це мир i спокiй, благо i достаток. Заступи тих, якi їздять по землi! I сiють мир i порозумiння мiж племенами.

Будь з нами, коли п'ємо ми чашу побратимства, бо це найбожистiше почуття з-помiж людей — Дружба! Будь з нами, коли ми п'ємо ми компанею весiльну...

Велесе всюдисущий, охорони худобу вiд хвороб i дай їй гарний нагул i здоровий приплiд. Викохай у лузi гарну траву. Прижени свої отари, щоб напоїти землю. Щоб зело буяло, а трави пишались. Щоб ситими були всi!

Слава тобi, Велесе, покровителю нашого достатку! Слава!

МИРОБОГ. Ця паляниця тобi — Даждьбоже!

Даждьбоже, Сварожичу, ти небесний вогонь, домашнє вогнище. Ти зiгрiваєш нашi оселi, твої червонi язики лижуть челюсти нашiх печей, денця наших горшкiв. Ти бог земного достатку, ти даєш житу та пшеницi багатий врожай. Ти охоронець ключiв земних i закриваєш землю на зиму i вiддаєш їх птахам, що летять у вирiй! Даждьбоже, ти наш сiмейний мир, наше добро! Слава тобi, посланцю Ягни, всевладної! Слава!

СВIТОВИД: Перуне! Прийми мiй дар — сокиру! Ти вогнеликий бог блискавки та грому, покровитель воїнiв! Коли iдола твого завжди палає вогонь живий — добутий вд тертя дерева об дерево, i вiн не згасає нiколи... Ти стоїш на сторожi законiв наших, наших звичаїв i обов'язкiв. Ти сторож наших договорiв i кара для боговiдступникiв.

Слава тобi, Перуне, покровителю княжого вiйська, батьку звитяжцiв i мученикiв, слава!

БОЯН: А цей дар — «подих вiтру» (сопiлка) — Стрибоговi — творцю музики та негоди! Ти — батько усiх вiтрiв i дихання потаємної любовi, дух ночi i охоронець закоханих! Тобi ми молимось, щоб була добра погода на врожай, веселе свято i вiйськовий похiд! Слава тобi, Стрибоже!

Виходить жiнка-вiдунка. У довгому вбраннi з розплетеними косами. Iншi волхви одходять, даючi їй дорогу.

ЗЛАТА. Дозвольте i Златi-вiдунцi дарунки принести... Мiй дарунок — рушник для Мокошi! О велика покровителька жiнок, жiночої сили життедайної! Ти допомогаєш жiнцi ткати i прясти, ти допомогаєш їй здорових дiтей вродити. Ти єдина жiнка серед iдолiв, що стоять на горi Володимира!

Тож дай нашiм матерям здорове родюче лоно, захисти їх вiд вогнища, вiд Недуги! Хай вони народжують здорових i дужих дiтей, продовжувачiв роду слов'янського. Ти незрiвнена красуне, мати всього живого! Хай народження оновлює землю. Хай вона вiчно буде молодою! Слава тобi, Мокоше!

Вона кладе рушник i йде. На середину зали виходить волхв Миробог.

МИРОБОГ. Слухайте мене, юнi! Ми зараз вклоняємося найбiльшим богам слов'янським. Ми задобрюємо їх, бо прохаємо собi сили i наснаги, достатку i вдачi... Але грiшни ми, або сподiватися на постiйну увагу до своїх прохань! Дуже часто нiкчемни вони, пустого просимо! Тому не варти вони постiйного турбування богiв!

Тим бiльш, що iнодi сами ми виннi, що негаразди кояться у нашому життi. Бо всiм незнанням, недбалiстю ми ображаємо i сердимо їстот, що стоять нижче вiд богiв .але вiд яких теж залежить наше земне буття... Адже ми живемо у свiтi, де все живе: i трави, i води, i лiс, i земля. I всi вони пiдвладнi духам i демонам, якi оточують нас всюди. В лii, на лузi, коло рiчки i навiть у своїй оселi. Тож говоритимемо i про них сьогоднi. Щоб знати, хто вони, якi, чи можуть завадити людям... Вже не одну сотню лiт ми допомагаємо людям спiлкуватися iз свiтом духiв природи i нечистою силою. Чи розповiдали вам батьки, якi вони, як пiзнати їх, чи можливо хтось i стикався з ними. Тож, говорить! Ми слухаємо!

Миробог сiдає, руки на колiнах i готується слухати. Всi стихають, починає звучати магiчна музика (Е. Артем'єв). Можна вимкнути додаткове освiтлення. Пiсля цього починаються розповiдi учасникiв, що сидять серед глядачiв.

ХЛОПЕЦЬ: Розповiдав колись мiй дiд, що якось на Русальчин Великдень (Трiйця), йшов вiн через болото на полювання. Коли угледiв, що женуться за ним потерчата... (Це дiти, якi вродилися мертвими; або потопленi своїми матерями, ще не хрещеними, вони i з'являються у виглядi дiток, а по семи роках стають русалками)...

Так ото, женуться вни за дiдом, собака дiдов десь забiг. Дiд зляквся, i чим дужче до дерева! А рiс дуб величезний за вигоном, батько мiй його пам'ятає... Отож дiд добiг до дуба, видерся на нього, а потерчата i собi почали лiзти. А самi, дiд розказує: голенькi, синi, дуже швидкi. Лiзуть, а самi хохочуть! Тодi дiд стрiлив з ружжа, то вони i вiдбiгли вiд дуба, та i шубовсть у копанку. Та давай купатися: смiються, плескають у долонi. Скачуть при мiсяцi. I так поки пiвнi не заспiвали! Дiд до ранку на дубi сидiв! Вже, як сонце зiйшло, ледь живий добiг до дому...

З того часу, на Трiйцю чи Iвана Купала, дiд зроду не пiде в лiс, i нас малих навчає завжди...

ДIВЧИНА: Люди кажуть, що у селi Литвякiв, шла одна жiнка увечерi через балку. Коли виходять чотири русалки, маленькi у червоних сорочках, у долонi плескають...

Мене мати вродила, та
В хрест не вводила...

I стали просити, щоб їх охрестила жiнка. Тодi взяла вона соломинку i усiх перехрестила... Одначе загуло кругом i вони щезли...

ДIВЧИНА: А мiй дядько, той, що пiд Полтавою живе, вертався один раз з ярмарку, зимою. На торгу продав вiн вiвцю. Iде вiн з конячкою додому, аж на дорозi стоїть та вiвця, що вiн її продав! Вiн звичайно подумав, що вона втекла якось вiд покупця. Злiз вiн iз саней, пiймав її, несе до саней, голубить: «Моя бiдна овечка!» Аж тут «овечка» вирвалася у нього з рук, вiдбiгла i стала смiятися по-людському: «бiдна овечка!», а потiм i пропала. Дядько на сани i скорiш додому! Довго оговтатись на мiг, бо здогадався, що то був чорт. Отак вiн iнодi жартує!

ДIВЧИНА: А ще кажуть, що вiн з'являється у виглядi тих речей, про якi хтось мрiє. Молодицям, iнодi бачиться у виглядi красивого хлопця, i навпаки — хлопцi бачать красивих дiвчат... Жадiбнi люди бачать богача, що роздає свої грошi всiм, хто хоче. Правда, тi грошi перетворюються потiм на череп'я...

Також, вiдомо, що всi угоди з дияволом укладаються на перехрестi дорiг i пiдписуються кров'ю з мiзинця... А ще я знаю, що чорти бувають рiзнi, в залежностi вiд того, де живуть...

ХЛОПЕЦЬ: Так моя бабуся казали, що один старезний чорт надумав зрiвнитися з Богом. Вiн побудував чортам високу вежу. Вони залезли на неї, щоб подивитися на свiт зверху, але Бог зруйнував тут вежу своїми стрiлами вогненими. I всi чорти летiли звiдти сорок днiв i сорок ночей. Потiм Господь сказав: «Амiнь!». I чорти залишилися там, де хто впав, а деякi навiть до землi не долетiли... Тому, той, що впав в лiс, стал зватися «лiсовиком»; на болото — «болотяником»; на поле — «польовик», в очерет — «очеретяник»...

ДIВЧИНА: От ви всi про нечисту силу кажете, то в лiсi, то в рiчцi, а знаєте, що у кожному домi вона є?... У нас в селi «це» звуть «похатник», або «господар», або «хованець» — тобто домовик. А ще розповiдають, що його можно собi виховати — висидiти. Коли на вулицi вихор пiдвiє курку, то вона знесе маленьке яєчко — зносок. Треба його носити пiд пахвою 9 днiв, а по цьому часi з нього i з'явиться домовик...

А ще я чула, що коли жiнка зумiсне поронить дитину, з тої дитини по 7 роках постане домовик. Моя бабуся кажуть, що вiн за пiччю живе. Щоб його задобрити i жити з ним у злагодi, iнодi кличе вона бабу Домаху — ту, про яку кажуть, що вона вiдьма — i та рiже чорного пiвня. Кров його випускає на вiник, i тим вiником вимiтає усi кутки у хатi i на подвiр'ї.

ХЛОПЕЦЬ: Наша сусiдка, тiтка Василина, розповiдає, що у вiйну, коли її чоловiк та двоє синiв воювали, приходив до неї вночi домовик, а вона нiби то його бачила... Маленький волохатий чоловiк пiдiшов до лiжка, де вони спали з молодшими дiтьми. Тiтка Василина прокинулася, та й каже: «К добру, чи к худу?»... Холодом повiяло вiд дiдка i вiн наче видохнув: «К худу-у-у...» Тiтка зрозумiла, що не добрий це знак, i «Вiн» пропав... А на тижнi принесли їй похоронку на чоловiка... А домовик її попереджав...

СВIТОВИД (пiдiймається зi свого мiсця, пiсля паузи говорить)
... Щодня ми живемо, щоб померти на нiч i знову народитися вранцi... Щодня ми вмираємо и цим звiльняємося од потреби розв'язувати найхимернiшу iз загадок — ТЕМРЯВУ... Але приходять такi хвилини, коли не можно поринути, як завжди, в небуття. Тоди на нас звалюється iєроглiфiчне марення неба i ми намагаємося його прочитати, щоб вiднайти спокiй... Це незавжди вдається, адже людина — денне створiння i для ясностi думок їй потрiбно сонце...

Виконується пiсня «Вставай сонце», чи звучить фонограма пiснi.

Виходить Миробог i дивлячись у далечiнь, речитативом починає проказувати слова давньої пiснi:

1.  Ой на Купала-Купалочка
    Не виспалась Наталочка.
    Погнала бички дрiмаючи,
    На кiлкi нiжки збиваючи.
    Приточи, Боже, бiльшi ночi
    На Наталчинi чорнi очi...

Спiвають на Купала дiвчата, горить вогнище, навколо вогнища — iгри, танцi; плетуть вiночки дiвчата i слухають розповiдi про чарiвну квiтку... Як ви думаєте: чому народилася така пiсня? Чому треба «приточити» ночi?

ВIДПОВIДЬ: Свято Iвана Купала за старим стилем визначалося 24 червня, тобто вiдразу пiсля 22 червня — дня лiтнього сонцестояння, коли день починає зменшуватися, а нiч збiльшуватися...

2. Взагалi, в Купальску нiч по землi дiються всiлякi чудеса. Якi саме?

ВIДПОВIДЬ: В лiсi зацвiтає папороть, по землi русалки, вiдьми лiтають на помелах, лихi люди роблять закрути на пшеницi; дерева переходять з мiсця на мiсце. Звiрi розмовляють мiж собою i всяка трава набирається магiчної сили.

3. Коли випаде вам серед лiсу здибатися з вовком, не лякайтеся, а голосно прокажiть до нього такi слова: «Де ти був тодi, коли на Орданi Iсус Христос хрестився»? Знаючi люди запевняють, що вовк тiєї ж митi дремене геть... А коли, не при хатi говорячи, стрiнеться у лузi чи коло рiчки русалка i спитає: «Полинь чи петрушка»? Що їй треба вiдповiсти?

ВIДПОВIДЬ: Вiдповiдайте їй «полинь». Вона гукне: «Сама згинь!» i пропаде. Глядiть не переплутайте, бо коли скажете «петрушка», вона скрикне: «Ти моя душка!» i залоскоче...

4. Якщо дома виникають якiсь негаразди: щось стукає, трусить кровать, розкидає муку, скидає вночi ковдру, або якщо кiшка бiгає з мiсця на мiсце, неначе її хтось ганяє. То скажiть, хто це жартує i що треба робити?

ВIДПОВIДЬ. Це домовик глузує, або бiситься. Взагалi, то вiн не злий, але iнодi йому буває нудно i тодi добрi хазяї залишають йому на нiч молока в тарiлочцi, а 7 лютого на Єфрема Сирина, його кормлять кашею, а ще, якщо не допомагає, можно пошити ляльку з ганчiрок i покласти пiд долiвку, чи покласти пiд нiч карти..., кажуть, вiн буде гратися i не турбуватиме хазяїв.

5. Iнколи люди розказують, що не могли знайти дороги до дому, коли, здається, були поряд, а опинялися знесиленi на тому ж мiсцi, коли сонце зiйде. I домiвку вже видно. Це Блуд водить людину. Як його позбавитися?

ВIДПОВIДЬ: Треба згадати день своїх уодин i хрестин, або перевернути на собi сорочку, чи перевдягти взуття з лiвої ноги на праву i навпаки. Можна також згадати, в який день припадав Святий вечiр i якi страви були тодi на столi... Кажуть, що блуд одразу вiдпустить i ви знайдете дорогу додому.

6.  Не мий ноги об ногу,
    Не сiй муки над дiжу.
    Ух, ух, солом'яний дух!
    Мене мати уродила
    Нехрещене положила...

Хто спiвав таких пiсень i коли?

ВIДПОВIДЬ: Це русалки. А спiвають вони в основному на Iвана Купала (7 липня) , чи на Трiйцю (15 червня).

7. У нашого народу є таке повiр'я: не казати вголос слово «чорт». Для цього iснувало безлiч iнших названь. Пригадайте, яких?

ВIДПОВIДЬ: Бiс, диявол, дiдько, люципер, сатана, сатанаiл, лихий, злий, нечистий, куций, рябий, лукавий, щезник, iрод, змiй, дябел, чорний, проклятий, курний, той що за спиною...

8. Укладач Густинського лiтопису (1625), культурний i церковний дiяч З. Копистенський, подаючи опис слов'янських язичеських обрядiв i богiв, i розповiдає про бога достатку, що вважався «пятим идолом его же богом плодов земных быти мняху и ему прелестии бесовского омрачения, венки благодарения и жертвы вначале жатвы приносиху...» Про кого тут йде мова, як ви думаєте?

ВIДПОВIДЬ: Цей п'ятий iдол — божество Купало.

9. По повiр'ю, як тiльки-но на папоротi з'явиться квiтка Перуна, чорти намагаються її вiдразу зiрвати, щоб вона не потрапила до людей. Скажiть чому? I якого кольору сама квiтка, Перунiв цвiт?

ВIДПОВIДЬ: Якщо людина знайде цю квiтку, то вона розумiтиме мову тварин i рослин, бачитиме, де захованi скарби, вмiтиме лiкувати усiякi хвороби i взагалi, стане щасливою... Насправдi ж, на жаль, папороть не цвiте, тому нiхто не знає, якого вона кольору.

10. Згадайте, будь ласка, лiтературнi твори, присвяченi язицтву, давнiм богам i духам i їх авторiв.

ВIДПОВIДЬ: Пушкiн О. С. «Песнь о вещем Олеге»; Гоголь М. В. «Страшная месть», «Майская ночь или утопленница», «Вий», Тургенєв I. С. «Бежин луг»; Жуковский В. А. «Баллады»; Шевченко Т. Г. «Причинна», «Русалка»; О. Островский «Снегурочка»; П. Бажов «Малахитовая шкатулка»; Л. Українка «Лiсова пiсня».

11. У «Лiсовiй пiснi» Лесi Українки, Мавка каже такi слова: «Який Невже се „Той, що греблi рве“? От я не сподiвалася вiд нього!»...

ВIДПОВIДЬ: Це уособлення бистрої води, весняної повенi, вiн служить океану...

МИРОБОГ. А зараз вiдпочiньте, юнi!... Дивiться, яi прекраснi дерева в Лесинiм гаю!

(Ансамбль виконує танок «Мавки з берiзками»). Музика стихає, зi свого мiсця встає волхв.

СВIТОВИД. ...Хто прагне наблизитися до Ягни — вогню, вогню пiзнання; до того сама богиня наблизиться... У кожної людини є душа, яка є частко. Божого Духу. У людини є кров, що є часткою вогню животворного... Ягна дає людинi ще й Совiсть, що є часткою всесвiтнього Сумлiння...

Слов'яни! Живить i вмирайте по Закону Божому. Пiд цими одкровеннями шукайте слова для нових одкровень. I хай слова цi будуть вiд вашого серця! Хай вашi дiти ростуть iз знанням цього!.. А ми вже iдемо.

(Пiд урочисто-чарiвну музику волхви виходять з залу).

ВЕДУЧА. ...Сьогоднi ми з вами лише трiшки пiдняли завiсу таїни над дивним свiтом уявлень, вiрувань наших предкув, їх ставленням до природи i всього, що оточує людину. Багато з того, що ви почули i побачили — цiнне i зараз, а дещо ми сприймаємо з посмiшкою... Але, безперечно одне — iсторiя нашого народу, його свiтогляд, що формувався вiками — це неоцiнний скарб, що дiстався нам у спадок вiд наших предкiв...