Iван ДРАЧ
* * *
Єдина, з твоїх фантазiй
Менi в пам'ятку єдина:
Мужчина з крилом пiдбитим
Схилився над юною жiнкою.
Вуста її спрагло кличуть,
А руки горять з розпуки,
А перса пашать безсоромно,
А юнi колiна тремтять.
Мужчинi ж вона не до пари,
Бо крила, хоча б пiдбитi,
Йому пахнуть небом гордим.
Нi знятися вiн не годен,
Нi взяти її за дружину:
Вiн - небесен, вона ж земна.
А вона ж в очманiннi юнiм,
Вся онiмблена мудрiстю статi,
Так розкрилася чистим лоном,
Так заламує руки в млостi,
Затуливши собою вiд нього
Своїх двiйко незламаних крил:
Жiнка завжди лежить горiлиць
На своїх нерозлiтаних крилах,
Бо ж, поламана мудрiстю матерi,
Лиш крильцятами персiв злiтає
До мужчини з крилом пiдбитим:
Єдина, з твоїх фантазiй
Менi в пам'ятку єдина.
***