[Сила слабых] [Наши публикации] [Модный нюанс] [Женская калокагатия] [Коммуникации] [Мир женщины] [Психология для жизни] [Душа Мира] [Библиотечка] [Мир у твоих ног] [...Поверила любви] [Уголок красоты] [В круге света] [Поле ссылок] [О проекте] [Об авторах] [ФеминоУкраина] [Это Луганск...]
[Поле надежды — на главную] [Театральный роман (в статьях)]






Україна у фокусi кiнофестивалю
«Європейський експрес»


Восени в Нацiональному Центрi театрального мистецтва iменi Леся Курбаса вп'яте вiдбувся Мiжнародний мiнi-кiнофестиваль «Європейський експрес». За словами його органiзаторiв Iрини Романченко та Станiслава Сукненка вони сумнiвалися про доцiльнiсть цьогорiчного фестивалю, але упевненнiсть в тому, що «мистецтво не може стояти осторонь драматичних подiй й має не тiльки надихати й бути розрадою, а також мусить стати способом допомоги, коли це потрiбно», побороли усi їхнi сумнiви. Тому невипадково в центрi п'ятого «Європейського експресу» опинилася саме Україна. Цей кiнофестиваль, як i всi попереднi, вiдбувся за пiдтримки Польського iнституту у Києвi.

Вiдмiннiсть цьогорiчного «Європейського експресу» полягала ще й в тому, що вiн став благодiйним фестивалем-акцiєю з гаслом: «Допоможемо тим, хто потребує нашої допомоги». Добровiльнi пожертви збиралися для поранених воїнiв АТО, якi потребують лiкування та подальшої реабiлiтацiї. За три днi було зiбрано 6 тисяч 442 гривнi.

П'ятий ювiлейний «Європейський експрес» прийшовся на рiк двох також ювiлейних дат: 120-рiччя з дня народження Олександра Довженка та 50-рiччя стрiчки «Тiнi забутих предкiв» режисера Сергiя Параджанова. До цих дат додалася ще одна: 75-рiччя з дня народження вiдомого польського режисера Кшиштофа Зануссi, який був почесним гостем фестивалю.

Мiнi-кiнофестиваль «Європейський експрес» виправдовує свiй формат i традицiйно триває усього три днi. Та вiн має свiй особливий колорит, традицiї та атмосферу. Зазвичай глядачi шляхом голосування обирають фiльми, якi їм найбiльше припали до душi. Але цьогорiчний фестиваль вiдбувся без нагород та переможцiв. Почався вiн експозицiєю «Кiнопостатi. Колаж життя», що була присвячена незабутнiм режисерам авторського кiно, якi залишили яскравий слiд у мистецтвi: Оксандру Довженку, Сергiю Параджанову, Юрiю Iллєнку, Iвану Миколайчуку, Кшиштофу Кесльовському, а також тим, хто плiдно працює сьогоднi: Ромну Поланському, Анджею Вайдi, Кшиштофу Зануссi... А «колаж» фотоекспозицiї складали портрети режисерiв, рядки з вiршiв Вiслави Шимборської, Лiни Костенко та Назима Хiкмета, свiжi червонi яблука, що нагадували про творчiсть Довженка, музика з польських та українських фiльмiв. Тут минуле українського та польського кiно переплелося непростими долями його творцiв-iзгоїв, якi врештi були визнанi не тiльки своїми країнами, а й цiлим свiтом. А сучасне, що вiбрує й по-своєму вiдгукується на традицiї авторського, було представлене постаттю турецького режисера Нурi Бiльге Джейлана. В рамках фестивалю проходила невеличка ретроспектива його перших та найвiдомiших стрiчок.


«Обличчя»

Вiдкриття та закриття «Європейського експресу» були вiдзначенi запуском маленького символiчного експресу та дзвiнком у залiзничну ринду. Зазвичай на фестивалi представленi iгровi (повний та короткий метр), документальнi та анiмацiйнi стрiчки. Цьогорiч не було анiмацiї, а програма українських фiльмiв була складена за принципом «Наше кiно: ТОДI i ТЕПЕР». Органiзатори придiляють увагу молодiй режисурi, тому була цiла низка студентських робiт. Одна з них — дипломна робота «Обличчя» режисерiв Нiкона Романченка та Анастасiї Лисенко. Нiкон та Анастасiя — учасники Майдану, їж метою було показати обличчя людей, їх особливе сяйво, адже багато з них йшли на Майдан заради того, щоб побачити такi от обличчя. Режисери робили невеличкi ролики та викладали їх в iнтернет. Нiкон зiзнається, що весь час його мучило: «Чи знiмати, чи допомагати?» — постiйно розривався. З фотоапаратом «Сanon» документував, як люди спали, готували їжу, тренувались. «З iсторiї, головними вiйсками завжди були не верхiвцi, а щитоносцi», — коментує Нiкон. Багатьох з тих, кого ми бачимо на екранi стрiчки «Обличчя», вже немає в живих... «Дякую за мужнiсть!» — говорили глядачi Нiкону пiсля перегляду. Фiльм «Обличчя» був потiм показаний на 44-му кiнофестивалi «Молодiсть», де вiн став переможцем в Нацiональному конкурсi короткого метру.


«Красна Маланка»

Фiльм «Красна Маланка» режисера Дмитро Сухолиткий-Собчук, поєднує традицiї українського та європейського кiно. Вiн поступово та детально, впродовж п'яти новел, розповiдає про своєрiдну народну традицiю святкування свята Маланки у селi Красна Чернiвецької областi. В цьому близькому до Румунiї мiсцi, де поєднується українська та румунська етнiчнiсть, навколо Маланки (14 лютого) значною мiрою обертається життя людей. В фiльмi декiлька центральних персонажiв, головний з яких — Георгiй Iллiч, майстер масок. Режисер стежить за ними пiд час пiдготовки та проведення свята. Ми спостерiгаємо i за масштабнiстю цього дiйства, i за подоланнями труднощiв виконавцями головних ролей (наприклад, перебувати в костюмi Ведмедя протягом тривалого часу дуже важко фiзично), i за проблемами мiжлюдських вiдносин, яких Маланка теж породжує чимало... Фiльм, що знiмався чотири роки, знайомить глядачiв з яскравою традицiєю одного з куточкiв України.

Маловiдома кiнокласика була представлена першим повнометражним фiльмом режисера Олександра Довженка «Сумка дипкур'єра» (1927). На фестивалi була представлена вiдреставрована копiя. В основi сюжету — iсторiя трагiчної загибелi радянського дипкур'єра Теодора Нетте, яка базується на автентичному фактi.показана вiдреставрована копiя фiльму. Ми бiльш знаємо Довженка по фiльмам: «Земля», «Звенигород», «Арсенал», а цей фiльм, один з перших гостросюжетних трилерiв того часу, митець особисто не любив згадувати. Але, тим не менш, глядачi були захопденi цим нiмим фiльмом, дiлилися своїми враженнями про «сучасне» зображення та композицiю, виразнiсть показу людських облич...

Цикл «ТОДI» був представлений зокрема документальними стрiчками «Завтра свято», «Дах» та «Стiна» у «Українська документалiстика 80-х: критична школа». Фiльм «Завтра свято» (1987) режисера Сергiй Буковський оповiдає про убоге життя «будiвникiв комунiзму» в гуртожитку Баришiвської птахофабрики. Ми бачимо жахливi побутовi умови. «Нi лiтератури, нi кiно, людина тупiє, ми не прожили, а проїснували. Приходиш з роботи, вмикаєш телевiзор — i все», — визнається перед камерою одна з робiтниць. Друга каже: «Усi так живуть, хоча хтось виривається з замкненого кола. У НДР, наприклад». Фiльм закiнчується демонстрацiєю перед пам'ятником Ленiну, але парад та свято не тiшать людей. На переглядi був присутнiй Сергiй Буковський, знаний сьогоднi в Українi та закордоном за роботами, якi отримали безлiч престижних нагород на мiжнародних кфнофестивалях. Вiн охоче вiдповiдав на запитання глядачiв. Зокрема, про те, що проблем з гостросоцiальними стрiчками в тi часи майже не було. «Взагалi, з документальними фiльмами було простiше. Всi сценарiї проходили лiт, потiм режисер робив з ними, що завгодно. До речi, тi, хто в фiльмi «Завтра свято» поскаржились в кадрi на життя, отримали квартири, а директор птахофабрики, який йшов на звання Героя соцiалiстичної працi, не отримав його»... Цей фiльм включений в шоу-кейс перебудовних фiльмiв. В стрiчцi «Дах» (1989), зафiльмованому у колишнiй церквi Миколаївського монастиря на Волинi, йдеться про розташований тут iнтернат для престарiлих — колишнiх в'язнiв.

Не важливо, була чи нi колись людина Iкаром, але деякi пориви до цього були у кожного... Третя стрiчка «Стiна» (1988) режисера Iзраiля Гольдштейна. 13 сiчня 1982 року художнє оформлення Київського крематорiю було припинено, а потiм взагалi заборонено, високопосадовцями з промовляючими прiзвищами — мiнистром культури УССР С. Бєзклубенком та головою «Держстрою» Г. Злобiним. Барель'єф закрили в ящики загальною площею 2500 квадратних метрiв та залили бетоном. В такому виглядi стiна навколо крематорiю стоїть i зараз, а могла би створити Києву славу. З 1968 по 1981 роки скульптори Ада Рибачук та Володимир Мельниченко працювали над створенням Стiни Пам'яти на Байковому кладовищi, поклавши на цю роботу 8 рокiв, працюючи по 20 годин на добу. Горель'єф, який перекликався з кращими зразками свiтового мистецтва стилистикою та змiстом, не вписувався в канони соцреалiзму. Скульптори не змогли жити пiсля цього в Києвi та виїхали на острiв Колгуєв у Баренцовому морi, до аборигенiв. Iх творче життя, втiм, не завершилося — але ця iсторiя вже за рамками конкретного фiльму.

Двi стрiчки представляли новiтню українську документалiстику. «Присмерк» режисера та оператора Валентина Васяновича (2014), знятий у селi Полiсся Коростенського району Житомирської областi. 82-рiчна бабуся Марiя — тiтка режисера — та її 62-рiчний слепий син Сашко живуть удвох. Марiя їздить на велосипедi, спiває пiснi та виявляє неабияке почуття гумору. Представляюючи свiй фiльм В.Васянович розповiв про зйомки, долi його героїв. Зoкрема режисер сказав: «Фiльм знiмався рiк. Кожен день дається цим людям дорогою цiною, але вони гiдно iдуть цiєю дорогою. Сашко помер через три мiсяцi пiсля зйомок, Марiя зараз у лiкарнi...»

Леонiд Кантер, вiдомий дiяч культури, автор проекту кругосвiтних мандрiв «Табурет», в нинiшньому роцi записався добровiльцем до Нацiональної гвардiї та за власний рахунок пiшов воювати. Разом з Iваном Ясним вони зробили фiльм «Вiйна за власний рахунок» про цi подiї, де задокументованi буднi вiйскових навчань, потiм, власне, буття у фронтових умовах. «Проблеми нацгвардiї те ж самi, що й у всiєї України», говорить один з воякiв. Коротко та своєчасно — так можна сказати про цю роботу.

В серiї «Короткий метр. Новi режисерськi iмена» були представленi фiльми 2014 року: мiнi-комедiя «Сироїд» Софiї Лаврiв, «Чорний» Навруза Хiкмета, «Знеболювальне» Валерiї Сочивець, а також «Тебе кохаю» Нарiмана Алiева. Нарiман — випускник унiверситету iм. Карпенко-Карого, це його дипломна робота. ««Дуже простi люди, якi хочуть дуже простих речей», — каже вiн про своїх героїв. Сюжет теж дуже простий та близький кожному: кримськотатарський Ромео та росiйська Джульєтта...


«Жучок»

На фестивалi вiдбулася прем'єра українського повнометражного художнього фiльму «Жучок» режисерiв Алли Пасiкової та Андрiя Ржанова. Натурнi зйомки вiдбувалися в Криму, хоча дiя i вiдбувається у Чечнi, а павiльйоннi — саме тут — у Центрi Леся Курбаса. Цiкаво, що режисери вiдзняли цю стрiчку незалежно, власним коштом. Жанр — своєрiдна чорна комедiя з полiтичним окрасом. Йдеться про українських акторiв, що їхали на чехiвський фестиваль, а потрапили у полон. Щоб визволитися, вони мали зiграти щось на тему Чехова, але в дусi, потребному чеченським захоплювачам. Глядачi добре вiдгукувалися про актуальнiсть цiєї роботи, гарну операторську роботу, колоритну гру українських акторiв Андрiя Самiнiна, Сергiя Солопая та Миколи Боклана.


«Вiдчуження»

Побачили глядачi фестивалю i невелику ретроспективу фiльмiв вiдомого турецького режисера Нурi Бiльге Джейлана: «Вiдчуження» (2002), «Кокон» (1995) та «Пори року» (2006). Цього режисера за глибинне опанування теми вiдчуження дехто називає турецьким Антонiонi, хоча сам вiн дуже захоплюється Андрiєм Тарковським. Його фiльми неквапливi, в них майже нiчого не вiдбувається. Так, у «Вiдчуженнi» до успiшного фотографа зi Стамбула приїжджає бiдний родич з села шукати роботу, вони живуть разом деякий час, але розумiння мiж ними так i не виникає. Запам'ятовуються у фiльмi довгi плани, переважно... зимнi пейзажнi. Джейлана не було на фестивалi, але глядачi побачили вiдеоiнтерв'ю з режисером, в якому вiн розповiв про те, що зимовий Стамбул не був запланований у сценарiї, це була несподiванка природи, але це було зафiльмовано i використано, що й надало стрiчцi неймовiрно особливої атмосфери.

Численну аудиторiю зiбрав у недiльний вечiр Кшиштоф Зануссi, всесвiтньовiдомий польський режисер, сценарист, продюсер та педагог. Його монолог був про роль мистецтва у сучасностi та, звiсно, про Україну. Треба показувати свiту, чи ми вiдрiзняємось, який у нас архетип. Зараз Україна асоцiюється з одним словом — «Майдан». I цим вона вiдрiзняється вiд iнших. Але я бачу в нiй набагато бiльше». К. Зануссi не згоден з постмодернiзмом, його герої шукають, за що можна зачiпитися: за добро, великодушнiсть. Вiн прийшов до релiгiйностi через фiзику, яку любить. «Фiзикам вiдомо, — каже вiн, — що ми знаємо про свiт тiльки маленьку частину, решту не знаємо, та фiзика не бреше». Пiсля першого Майдану К. Занусi залишився оптимiстом: це був перший крок України до свободи мислення, каже вiн. Та другий Майдан є лише наступним кроком. На запитання, чи має митець залишатися аполiтичним, Кшиштоф Зануссi вiдповiв: «В нормальних умовах моє полiтичне життя — це приватне життя, i для мене питання, за кого голосувати, таке ж приватне, як що купувати в магазинi. В скандинавському варiантi голосування — як лiки: коли в суспiльствi якийсь перекiс, голосуєш за вiдповiдну партiю, аби це виправити. Але коли закiнчується полiтика та починається етiка, я зобов'язаний висловити власну позицiю як громадянин. Якщо когось вбивають, це вже не полiтика». Виступ цього польского дiяча культури надихав на добро та оптимiзм.


«Валенса. Людина з надiї»

«Європейський експрес» мав гiдне завершення — фiльм Анджея Вайди «Валенса. Людина з надiї» (2013). В захоплюючiй формi розказана iсторiя життя Леха Валенси вiд звичайного електрика до лiдера руху «Солiдарнiсть», президента Польшi та лауреата Нобелiвської премiї миру. Анджей Вайда хотiв не тiльки розповiсти iсторiю подiй, але ще й з гумором змалював образ такої неординарної людини. Дуже важлива та виразна в фiльмi музика. А. Вайда хвилювався, як сприйме фiльм Данута, жiнка Леха Валенси, адже це фiльм i про жiнку теж. Вона сприйняла дуже добре. Про це розповiдала представник посла Польщi в Українi. Цiкава деталь. Як раз пiд час проведення «Європейського експресу» Лех Валенса саме був у Києвi, на Майданi, що зовсiм поруч iз Центром iменi Леся Курбаса, де проходив фестиваль й вiдбувався саме показ фiльму про нього. От такий збiг обствин. Та чи, дiйсно, це лише збiг?..


Свiтлана Дзюба. 2014 р.

Опублiковано в журналi «Кiно-Театр», № 1 (117), 2015






    ВСЕ ТЕАТРАЛЬНЫЕ СТАТЬИ НА ЭТОМ САЙТЕ:





[Поле надежды — на главную] [Театральный роман (в статьях)]
[Сила слабых] [Наши публикации] [Модный нюанс] [Женская калокагатия] [Коммуникации] [Мир женщины] [Психология для жизни] [Душа Мира] [Библиотечка] [Мир у твоих ног] [...Поверила любви] [В круге света] [Уголок красоты] [Уголок красоты] [Поле ссылок] [О проекте] [ФеминоУкраина] [Об авторах] [Это Луганск...]